Євроінтеграційні процеси та світові тенденції, що впливають на політичне та економічне життя нашої держави, спонукають до вжиття заходів для нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва та інтеграції у світовий ринок агропродовольства. Такі перспективи з точки зору продовольчої безпеки мають як переваги, так і недоліки, проте вони безумовно передбачають здійснення державою заходів щодо захисту внутрішнього товаровиробника та стабілізації в першу чергу національної економіки. Сільське господарство, як її основа, потребує найбільшої державної підтримки.
Основним інструментом захисту підприємств, який носить компенсаційний характер, є система страхування ризиків, що виникають у діяльності сільськогосподарських підприємств. Ефективна система страхування дає можливість забезпечити безперервність процесу відтворення шляхом компенсації збитків за рахунок сформованого страхового фонду, не вимагаючи відволікання власних ресурсів підприємства, а також бюджетних і позабюджетних фондів. У економічно розвинутих країнах ринок страхування є одним із найрозвиненіших сегментів економіки, на частку якого припадає більша частина фінансових ресурсів, тому що поряд з компенсацією збитків проводиться інвестування тимчасово вільних коштів страхових фондів в усі ланки економічної системи [1]. У провідних країнах страховим захистом охоплено близько 90 % ризиків, що виникають у діяльності сільськогосподарських підприємств, а ефективність взаємозв’язків приватного та державного секторів економіки забезпечується шляхом запровадження системи субсидування вартості страхових послуг в аграрному секторі [2].
В Україні державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, що застрахували сільськогосподарські культури за правилами комплексного або індексного страхування проводилась через відшкодування за рахунок коштів державного бюджету частини вартості сплаченої страхової премії. Проте, проведений аналіз свідчить про нерозвиненість ринку страхування та низьку ефективність заходів держави.
Беручи до уваги те, що програма державної підтримки агрострахування є основним стимулом для залучення товаровиробників до використання фінансових інструментів управління ризиками, можна зробити висновок, що способи та механізми її організації безпосередньо впливають як на провайдерів, так і на споживачів страхових послуг. Стандартизовані страхові процедури, умови отримання субсидій, договори страхування, що передбачають повноцінний страховий захист, тарифи, які відображають ступінь ризику сільгосппідприємств, - все це потребує активної участі як суб’єктів страхових відносин, так і органів державного управління.
Метою ж надання державної підтримки шляхом здешевлення страхових премій, є по-перше, стимулювання до застосування інструментів мінімізації ризиків, по-друге – підтримка стабільності фінансового стану сільсько-господарських підприємств в період переходу на інтенсивні агротехнології, по - третє зменшення фінансового навантаження на виробників та розподіл ризиків платоспроможності господарюючих суб’єктів, адже запровадження новітніх технологій передбачає як залучення власних, так і запозичених (зокрема бюджетних) коштів [3] Так, держава повинна бути зацікавлена не лише в модернізації техніко-технологічного стану підприємств, а й у підвищенні ефективності використання послуг страхування, що безпосередньо позначиться на зростанні ефективності програм державної підтримки та аграрної політики держави в цілому.
Впровадження новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції, що супроводжуватиметься агрострахуванням з державною підтримкою, забезпечить комплексний підхід до розбудови ефективної системи господарювання та гарантування фінансової стабільності сільськогосподарських підприємств в перехідний період.
Отже, необхідно застосовувати комплексний підхід, що включає в себе заходи з підвищення ефективності державного втручання, шляхом забезпечення послідовно-стабільної державної політики, спрямованої на розроблення та законодавче закріплення такого підходу до взаємовідносин суб’єктів страхової системи, надання диверсифікованої та ефективної державної підтримки. Тобто регулювання системи страхування, зокрема за допомогою інструментів економічного та адміністративного методів (куди можна віднести державну підтримку), повинне бути спрямовано на створення сприятливого середовища (нормативно-правового, інституційного, економічного, інформаційного) для формування та реалізації ринкових і взаємовигідних відносин між страховиками та страхувальниками, що забезпечить економічний та соціальний розвиток держави.
Список використаних джерел:
1. Герасименко Н. А. Використання досвіду розвинених країн в формуванні аграрної політики України / Н. А. Герасименко // Науковий вісник Національного аграрного університету. – 2011. – Вип.110. – С. 123-127.
2. Герасименко Н.А. Прогноз обсягів фінансової підтримки страхування сільськогосподарських культур в Україні до 2017 року / Ю.Я. Лузан, Н. А. Герасименко // Науково-практичне видання АгроІнКом. – 2010. - № 7-9. – С.37-44
3. Шинкаренко Р. Страхування від багатьох ризиків. Програми підтримки страхування фермерів в США / Р. Шинкаренко [Електронний ресурс]: – Режим доступу до документу: http://www.uainsur.com/public/
_________________________
Науковий керівник: Шаманська Олена Ігорівна, кандидат економічних, доцент кафедри фінансів, банківської справи та страхування, Вінницький національний аграрний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter