В останні роки інновації у всьому світі ставляться на чільне місце і внаслідок цього рівень соціально-економічного розвитку регіону став визначатися в тому числі і через рівень інноваційного розвитку, а точніше інноваційний потенціал.
В економічній літературі широко висвітлюється питання оцінки інноваційного розвитку країни (регіону). В якості найбільш часто використовуваних методик можна виділити наступні.
–Індекс науково-технічного потенціалу («technology index», Всесвітній економічний форум), як складова інтегрального показника оцінки рівня конкурентоспроможності країни в глобальній економіці. Згідно цієї методики сталий економічний розвиток у середньостроковій та довгостроковій перспективі в рівній мірі залежить від трьох категорій змінних: макроекономічного середовища, державних інститутів і технології.
–Система показників оцінки інноваційної діяльності Європейської Комісії [1], яка використовується для порівняльного аналізу оцінки розвитку інноваційної діяльності в країнах ЄС. Запропонована Директоратом з підприємництва ЄК система інноваційних показників включає в себе 16 індикаторів, розділених на чотири групи:
1) людські ресурси;
2) генерація нових знань;
3) трансфер і використання знань;
4) фінансування інновацій, результати інноваційної діяльності.
Дана методика дозволяє оцінити рівень інноваційного розвитку різних країн і виявити області, які потребують додаткової уваги. Однак запропоновані параметри оцінки не включають в себе макроекономічні показники, а тому не можуть дати об'єктивної картини стану інноваційної діяльності в країні.
–Показники, які щорічно публікуються Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що характеризують рівень і динаміку розвитку інноваційної економіки розвинених і окремих країн, що розвиваються [2].
В системі індикаторів ОЕСР представлені наступні показники:
– питома вага високотехнологічного сектору економіки в продукції обробної промисловості і послугах;
– інноваційна активність;
– обсяг інвестицій в сектор знань (суспільний і приватний), включаючи видатки на вищу освіту, НДДКР, а також в розробку програмного забезпечення;
– розробка та випуск інформаційного та комунікаційного обладнання, програмного продукту і послуг;
– чисельність зайнятих у сфері науки і високих технологій.
Всі описані вище системи показників характеризують інноваційний потенціал розвинених країн. А тому вони не включають в себе ряд факторів, який характерний для ринків, що розвиваються (наприклад, рівень розвиненості інноваційного законодавства, пріоритети державної влади з питань інноваційного розвитку та ін.) У цьому випадку, крім традиційних показників, доцільно розраховувати ряд індикаторів, що оцінюють результативність інноваційних процесів, що впливають на соціально-економічний розвиток країни (окремих регіонів). Наприклад, такі, як частка інноваційної діяльності в економіці регіону, показник соціально-економічної корисності інновацій, частка інновацій в бюджеті регіону (країни) . Проте розрахунок і аналіз таких показників у вітчизняній практиці обмежений як браком відповідної інформації (особливо в регіональному розрізі), так і відсутністю власне методики їх розрахунку в розрізі основних складових інноваційного потенціалу. Відсутнє також наукове обґрунтування необхідного і достатнього числа і складу показників, що оцінюють інноваційний потенціал. Для сталого розвитку інноваційного потенціалу країни необхідна оцінка інноваційної діяльності її регіонів з урахуванням специфіки їх соціально-економічного розвитку (наявності ресурсів, кадрів, інфраструктури).
Таким чином, розмаїття методологічних підходів, що існують в науковій літературі щодо проблеми оцінювання та вимірювання інноваційного потенціалу як країни загалом, так і окремих регіонів обумовили необхідність пошуку шляхів вдосконалення цих методик для підвищення ефективності управління інноваційним розвитком регіонів.
Список використаних джерел:
1. Regional Innovation Scoreboard 2012 // European Commission. – 2012.
2. OECD Science, Technology and Industry Outlook. – OECD, 2004.
|