Фінансування (система форм і методів забезпечення необхідними фінансовими ресурсами та їх використання) – найгостріша економічна проблема, необхідна умова корпоративного розвитку [1, с. 133], є результатом складного, хворобливого й суперечливого процесу розвитку нової фінансової системи. На фоні різкого скорочення державного фінансування інвестицій особливого значення набувають державні рішення в сфері фінансів і кредиту, оподаткування, приватизації, які могли б стати факторами консолідації корпорацій, але така цільова установка в рішеннях відсутня. У зв’язку з цим для корпоративного розвитку мають значення наступні фактичні обставини.
Мотиви економічної інтеграції, які домінують в умовах розвинутої ринкової економіки, в українській дійсності виражені недостатньо. Формування і активність багатьох корпорацій вимушено орієнтуються на вирішення проблем пов’язаних з інституціональною недосконалістю української економіки (низький рівень ділової етики, що проявляється в порушенні договірних зобов'язань і прав власності; слабкість державної правозахисної системи, покликаної забезпечувати захист цих зобов'язань і прав; недосконалість податкового регулювання, що ігнорує потреби в маневруванні економічними ресурсами в рамках консолідації податкової відповідальності тощо).
Акціонування підприємств мислилося як створення не тільки ліберального економічного інституту, але й великого фінансового капіталу. Разом зі зміною формального господарського статусу підприємств повинна була виникнути широка верства власників із числа як адміністративних, так і рядових працівників. Але залежність трудових колективів від адміністрацій в умовах відсутності ефективних ринків (товарів, праці, фінансових інструментів) підготувала ґрунт для перетворень у справжніх власників капіталу лише представників господарської номенклатури.
По суті втраченим виявився шанс перетворити бізнес у джерело заробітку для широких верств населення, а рядового працівника - у ринкового суб'єкта, трудовий дохід якого міг служити формою капіталізації доходу корпорацій. Очевидно, що інвестиційний потенціал таких індивідуальних доходів вище, ніж у заощаджень, які певна частина населення створює в результаті недоспоживання.
Для переважної більшості корпорацій, у тому числі й тих, що ведуть спільну діяльність у рамках корпоративних структур, поточний фінансовий стан характеризується дефіцитом оборотних коштів, ускладненим наявністю боргових зобов'язань у всій структурі господарських зв'язків (взаємні неплатежі корпорацій, корпорацій і банків, банків і банків).
Не отримало широкого розвитку використання ресурсів фінансового сектора за допомогою портфельних інвестицій. Значна частина корпоративних акцій дотепер купується не стратегічними інвесторами, що розраховують на довгострокове партнерство, а фінансовими, повністю націленими на одержання спекулятивного доходу. Прихід на ринок цінних паперів стратегічних інвесторів як головних факторів нової консолідації корпорацій залежить від їхньої довіри до економічної політики уряду й віри в перспективи стабільності економіки й інституціонального порядку.
Протягом 2014-2015 років українська економіка та банківський сектор пройшли найглибшу кризу за часів незалежності. Це було обумовлено, зокрема, масштабними структурними дисбалансами, акумульованими протягом останнього десятиліття [2]. Низький валютний курс гривні й дорогий імпорт, поряд з неминучим підвищенням цін на енергоносії й тарифи природних монополій, стимулюють зростання витрат виробництва, підігрівають високі інфляційні очікування. У цих умовах практично неминуча інфляція витрат. Для корпорацій це означає неможливість прогнозувати фінансовий стан, оцінювати фінансові результати й відповідно планувати використання коштів і перерозподіл ресурсів. На цьому тлі валютні операції, скупка нерухомості, торгівельно-посередницька діяльність уявляється бізнесом як така, що приносить більш високий і прогнозований дохід.
Створення й функціонування корпорацій має сенс насамперед тоді, коли можливо одержати реальний синергетичний ефект за рахунок посилюючих одна одну вигід від централізації управління й концентрації капіталу.
Найбільш гостро постає проблема фінансування інвестицій у наукомісткі галузі, продукція яких не має в найближчій перспективі якого-небудь експортного потенціалу. Вважається, що технологічна деградація для деяких із цих галузей стала незворотною. Підприємства, які володіють технологічно більше складними виробництвами, змушені відмовлятися від повного промислового циклу обробки й одержання кінцевого продукту.
Можливо, в подальшому освоєння найбільш активними корпораціями адаптивних моделей поведінки знову приведе до відтворення єдиного технологічного ланцюжка виробництва кінцевого продукту, але вже в рамках інтегрованої корпоративної структури.
Перелічені обставини дозволяють стверджувати, що злагоджений механізм корпоративного фінансування в Україні фактично відсутній.
Список використаних джерел:
1. Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку: Монографія. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – 434 с.
2. Національний банк України. Звіт про фінансову стабільність. Випуск 1.Червень 2016 р.– Електронний ресурс. – Режим доступу:
https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=32241744
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter