Вирішальна роль у процесі формування довіри до системи аудиту в Україні належить професіоналізму вітчизняних аудиторів і аудиторських фірм. Практично у всьому світі, аби засвідчити свій рівень компетентності й одержати право на професійну діяльність, потенційний аудитор повинен пройти спеціальну процедуру під назвою сертифікація. Сформувати бачення сильних і слабких сторін процесу сертифікації в Україні можливо лише шляхом порівняння національних тенденцій із тими, що склалися за кордоном.
Дослідженню питань щодо співставлення особливостей розвитку аудиту на теренах нашої держави та в інших країнах приділяли значну увагу такі вчені як Петрик О. А.[4], Фенченко М. Т.[4], Шухман М. Е.[3], проте у своїх працях вони не наводять порівняння процесу сертифікації аудиторів. Зважаючи на відсутність детального висвітлення цього питання в наукових колах та його актуальність, постає необхідність дослідити згаданий процес.
Серед низки ознак, котрі засвідчують відмінності між вітчизняним та закордонним досвідом сертифікації, варто виокремити найбільш істотні: уповноважений орган, що виконує функцію сертифікації; порядок складання кваліфікаційного іспиту; вимоги до освіти та досвіду роботи кандидата; термін дії сертифіката; порядок його продовження; вартість процедури проходження.
Перша ознака – орган, відповідальний за сертифікацію, демонструє підхід до управління аудиторською діяльністю, що склався в державі. В Україні за процес сертифікації відповідає неурядовий компетентний орган – Аудиторська палата України [3]. Подібний підхід сформувався в США, де функцію сертифікації виконують професійні аудиторські організації –Американський інститут присяжних бухгалтерів, Американська асоціація бухгалтерів тощо[4].Дещо інакша модель склалася в сусідній Білорусі а також в європейських країнах, де сфера аудиту повністю підконтрольна державним органам.
Аналіз такої ознаки як порядок складання іспиту засвідчує значно серйозніші вимоги, що стоять перед кандидатами на здобуття сертифікату аудитора в країнах далекого зарубіжжя, аніж на пострадянському просторі. Зокрема, йдеться про багаторівневість випробувань та складність іспитових завдань, що вимагають блискучого знання претендентом цілої низки дисциплін. Однак, особлива вимогливість, що сформувалася у західному світі, є цілком виправданою, адже обумовлена прагненням залучати в аудиторську практику лише висококваліфікованих фахівців.
Що стосується вимог стосовно освіти та практичного досвіду претендента на сертифікат, то тут можна стверджувати про їх схожість у кожній з досліджених країн. Практично у всіх державах необхідною умовою є повна вища освіта та досвід роботи в економічній сфері. Особливі вимоги склалися в Білорусі, де потенційний аудитор зобов’язаний підтвердити відсутність у нього судимості за вчинення корисливих злочинів та не перебування на обліку в закладах охорони здоров’я у зв’язку з психічними розладами, алкогольною та наркотичною залежністю[2].
Аналізуючи термін дії сертифіката, слід відзначити його необмеженість у західноєвропейських країнах. Це обумовлено високими вимогами, які ставляться до здобувачів, довірою до професіоналізму тих, кому вдалося пройти складний шлях сертифікації. В Україні сертифікат аудитора діє протягом п’яти років, що є досить оптимальним терміном, враховуючи лояльні умови для його подальшого продовження: належне виконання професійних обов’язків, регулярне удосконалення професійних знань за спеціальними програмами[1]. Особлива ситуація склалася в США, де обов’язковою умовою є щорічне підтвердження своєї кваліфікації.
Ціновий фактор у процесі сертифікації відіграє хоч і не вирішальну, проте не останню роль для претендента. При цьому варто відзначити, що в одних країнах вона є прийнятною, а в інших – доволі високою. Незначна різниця в цінах на проведення сертифікаційних іспитів сформувалася в пострадянських країнах. Водночас, суттєво відрізняється вартість в Україні (1440 грн. за кожен етап кваліфікаційного іспиту) та, наприклад, в Німеччині (3 500 євро) й США (220-275 дол. США, не враховуючи при цьому витрат на підготовчі курси, послугами котрих користується переважна більшість кандидатів на сертифікацію)[3].
Порівняльний аналіз процесу сертифікації аудиторів в Україні й за кордоном продемонстрував існування двох тенденцій у цій сфері: повний контроль з боку держави та керівна роль компетентних професійних організацій. При цьому позитивно оцінюється досвід України, в якій сформувався саме другий підхід. Привертає увагу різниця в рівнях складності випробувань для претендента на сертифікат – відносно лояльні вимоги в Україні та достатньо жорсткі в західних країнах, котрі є цілком виправданими, адже допускають в аудиторську практику лише справжніх професіоналів. Отож, вітчизняним компетентним органам варто переглянути процедуру складання іспиту на одержання сертифікату аудитора, врахувавши досвід західних державу зв’язку з активною інтеграцією України у світовий економічний простір.
Список використаних джерел:
1. Положення про сертифікацію аудиторів, затверджене рішенням Аудиторської палати України № 178/6 від 31.05.2007.
2. Закон Республики Беларусь «Об аудиторской деятельности в Республике Беларусь» от 12.07.2013 г. № 56-З. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.pravo.by/main.aspx?guid=3871&p0=H11300056
3. Оганесян Г. М., Шухман М. Е. Получение сертификата аудитора в Украине и за рубежом: сравнительная характеристика. [Електронний ресурс]. –Режим доступу:http://конференция.com.ua/files/image/konf%2012/doklad_12_6_07.pdf
4. Петрик О. А., Фенченко М. Т. Аудит у зарубіжних країнах [навч.-метод. посіб.]/ За заг. ред. О. А. Петрик. — К.: КНЕУ, 2002. — 168 с.
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter