В умовах ринкових відносин перед більшістю господарюючих суб’єктів стоїть завдання вишукання шляхів зниження собівартості продукції. Це основа для зниження продажної вартості продукції, підвищення її конкурентоздатності, збільшення обсягів продажу і як наслідок збільшення прибутку та покращення фінансового стану підприємства. Зазначені обставини вимагають створення передумов для впровадження у практичну діяльність підприємств ефективних механізмів контролю і управління витратами. Особливо важливе місце серед них належить методам обліку витрат на виробництво і способам калькулювання собівартості продукції.
Результати господарської діяльності в фінансовому та управлінському обліку напряму залежать від собівартості продукції, яка за окремими звітними періодами залежить від застосовуваних методів обліку витрат на виробництво і способів калькулювання собівартості продукції. Зазначені обставини підкреслюють актуальність та перспективність теми дослідження.
Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції представляють собою єдиний, взаємопов’язаний і нерозривний процес дослідження витрат пов'язаний з обсягами виробництва та реалізації. Звідси більшість дослідників обліку витрат обов’язково розглядають методи обліку витрат на виробництво у нерозривному зв’язку із способами калькулювання собівартості продукції.
Значення виробничого обліку в системі управління в сучасних умовах господарювання зростає і вимагає постійного його удосконалення. Як свідчить досвід країн з розвинутою ринковою економікою центральне місце в системі обліку виробничих підприємств належить обліку витрат і калькулюванню собівартості продукції. Зазначена ділянка обліку є дуже значимою, так як дозволяє порівнювати витрати та доходи і вибирати оптимальні цінову стратегію підприємства, яка забезпечить максимальний фінансовий результат.
Більшість науковців погоджуються з думкою, що облік витрат і калькулювання собівартості продукції необхідно розглядати окремо, тому що: 1) облік фактичних витрат може бути, а калькуляції може і не бути; 2) облік фактичних витрат може і не бути, а калькулювання може бути, наприклад розрахунок собівартості запланованої до виробництва продукції. Зазначене свідчить що обидва поняття автономні і можуть знаходити практичну реалізацію незалежно один від одного [1, с. 519].
Головне питання, яке стоїть перед дослідниками та практиками, це вибір оптимального методу обліку витрат і способу калькулювання собівартості продукції. В Україні найбільш поширеним був облік повної собівартості продукції, який в умовах непрогнозованого ринку поступова почав змінюватись на методи обліку неповної собівартості. Із вище зазначеного слідує, що актуальною науково – практичною проблемою на сьогодні є розробка підходів до обліку витрат і способів калькулювання для окремих галузей промисловості.
У вітчизняній науковій літературі проблемами обліку витрат і калькулюванням собівартості продукції розглядались багатьма відомими вченими: Белобородовим В.А., Бутинцем Ф.Ф., Валуєвим Б.І, Головим С.Ф., Ефімцевим П.П., Кірейцевим Г.Г., Кузьмінським А.Н., Палієм В.Ф., Пушкарем М.С., Соколовим В.Я., Сопком В.В., Чумаченком М.Г. ііншими.
Вони заложили методологічну основу бухгалтерського обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, на якій ґрунтується процес підготовки інформації для оперативного і стратегічного управління виробничими підприємствами.
На нашу думку при виборі методів обліку витрат і способів калькулювання собівартості продукції слід враховувати технологічні особливості виробництв, з метою вибору оптимальних підходів для їх застосування на окремо взятих підприємствах.
Дослідження витрат на виробництво необхідно починати з дослідження сутності категорії витрат та їх класифікації. У відповідності до Н(П)СБО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками)[2].
В п.5 П(С)БО 16 “Витрати” приведено головний принцип визнання витрат, які відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань, в п.6.зазначеного положення уточнено, що ці витрати признаються, якщо вони можуть бути достовірно оцінені [3].
Формула формування виробничої собівартості продукції, яка включає прямі витрати і частину непрямих (загальновиробничих) витрат, в 5 П(С)БО 16 “Витрати” приведено однозначно – альтернативних варіантів не пропонується.
На нашу думку П(С)БО 16 “Витрати”[3], Податковий кодекс України [4] не відповідають сучасним вимогам ринку і запитам системи управління, вони мали б передбачувати можливість застосування альтернативних варіантів обліку витрат на виробництво, наприклад:
- облік за змінними витратами (необхідно відмітити, що в попередній редакції Податкового кодексу України від був передбачений), постійні загальновиробничі витрати обліковувати як витрати періоду;
- облік за стандартними (нормативними) витратами, з правом віднесення відхилень на витрати періоду.
Вибір методу обліку витрат і способу калькулювання собівартості продукції підприємством мав би вибиратися самостійно і закріплятися в його облікові політиці.
Метод обліку витрат – це сукупність прийомів і способів узагальнення витрат на виробництво продукції. До основних методів обліку витрат на виробництво більшість дослідників відносять: облік витрат за переділами, замовленнями та процесами, витрати можна обліковувати фактичні або нормативні, а відхилення відносити на окремі рахунки обліку.
У зарубіжній практиці позитивно зарекомендували себе стандарт – костинг; директ - костинг; система “Justintime”; АВС – костинг; ФСА; “Target” - костинг; “ Kaisen” – кастинг.
Калькулювання – це сукупність прийомів і способів обчислення собівартості готової продукції (послуг).
Процес калькулювання складається з трьох етапів: визначення собівартості всього обсягу продукції; визначення собівартості окремого виду продукції; визначення собівартості одиниці продукції.
На основі аналізу наукових літературних джерел можна виділити наступні способи калькулювання собівартості продукції: простий; пропорційний, коефіцієнтний, або комбінований. Застосування яких, на конкретних виробництвах, в першу чергу залежить від технологічних та організаційних особливостей.
Вибір способу обчислення собівартості продукції має визначатись підприємством самостійно і закріплятися в обліковій політиці.
Список використаних джерел:
1. Соколов Я.В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней [Текст]: учебное пособие для вузов / Я.В. Соколов – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. – 638 с.
2. НП(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”: затверджене Наказом МФУ від 07.02.2013 р. № 73. (із змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13.
3. П(С)БО 16 “Витрати”: Затверджене Наказом МФУ від 31.12.1999 р. № 318. (із змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00.
4. Податковий кодекс України [Електронний ресурс] : Верховна Рада України від 02.12.2010 № 2755-VI. (із змінами та доповненнями). – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter