Тема удосконалення кадрової політики на вітчизняних підприємствах є сьогодні надзвичайно актуальною, адже вона формує систему та характер взаємовідносин між управлінською ланкою та виробничо-торгівельним персоналом. Кадрова політика є важливою та необхідною складовою стратегічно орієнтованої політики підприємства, що спрямована на утворення високо відповідального, згуртованого колективу, здатного динамічно та ефективно реагувати на мінливі умови ринку, що супроводжуються подальшою посилюючою конкуренцією у національній економіці.
Головною метою кадрової політики є створення ефективного та відповідального трудового колективу, який може адекватно реагувати на потреби ринку.
Багаторічний закордонний досвід засвідчує, що в сучасних ринкових умовах важливе значення має кожен окремий працівник, щогодини зростає вплив якості його праці на результати роботи підприємства та його фінансові показники. Враховуючи зазначене, основними напрямками кадрової політики має бути створення ефективної системи морального та матеріального стимулювання, соціальні гарантії. Кадровий менеджмент має забезпечити високу ефективність роботи колективу, високий рівень функціональності та мобільності в сучасних умовах.
Відомий американський учений А. Маслоу довів, що потреби людей мають певну ієрархію. Він стверджує, що найсильніша потреба визначає поведінку доти, поки вона не задоволена; задоволена потреба вже не діє як фактор мотивації. Метою мотивації є забезпечення певної активності та спрямованості дії персоналу [1.c.74].
Ефективність діяльності персоналу підприємства і пов’язана з нею успішна діяльність суб’єкта господарювання істотно залежить від мотиваційної складової, яка охоплює як стимулюючі дії держави, так і менеджмент персоналу. Тому подальші дослідження в області мотивації управління розвитком людських ресурсів організації повинні бути направлені на більш диференційовану оцінку впливу соціальних, поведінкових і психологічних чинників на інноваційну поведінку менеджерів, а також розроблення ефективної мотивуючої системи та реалізації програм розвитку управління персоналом, що в совокупності сприятиме підвищенню інтересу до участі в інноваційній діяльності працівників підприємств[3,c.340].
Список використаних джерел:
1. Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в XXI веке; Учебное пособие. - М.: Издательский дом «Вільямс», 2012.
2. Дряхлов Н., Куприянов Е. Система мотивации персонала в Западной Европе и США // Проблемы теории и практики управления. - 2009. - № 2. - С. 83-88
3. Никифоренко В. Г. Головні складові поведінки персоналу організації / Матеріали МНПК «Міжнародний бізнес та менеджмент: проблеми та перспективи в умовах глобалізації». - Економічна думка. - Тернопіль: ТНЕУ, 2013. - С. 336-340.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter