Стратегічним завданням державної освітньої політики в Україні є конкурентний вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародного співробітництва. Для цього необхідним є, окрім іншого, розширення фінансового забезпечення освіти. Вивчення ефективності освіти з точки зору її впливу на економічне зростання виявляє джерела та чинники економічного зростання, сприяє оптимальному розподілу ресурсів між різними сферами, пояснює розподіл доходів у суспільстві, впливає на поведінку споживачів освітніх послуг як інвесторів системи освіти[1].
Питанням фінансування освіти займалось багато видатних вчених - Т.М. Боголіб, А.І. Бойко, О.Д. Василик, А. Величко, О.Б. Вишнецький, М. Дарманський, А. Єпіфанова, Є. Жовтяк, В. Затуренська, І. Каленюк, І. Калько, П.В. Кононенко, В. Кравченко, О.В. Мішуков.
Передумовою для успішного впровадження реформ у фінансуванні освіти є можливість отримання об’єктивної інформації щодо сучасного рівня фінансування системи освіти. З метою визначення загальних національних витрат у цій сфері й оцінки джерел фінансування і напрямів використання коштів, що надходять від різних фінансуючих організацій, Україна розпочала впровадження допоміжного рахунку освіти - методу узагальнення, опису й аналізу фінансування національних систем освіти, для удосконалення їх діяльності, забезпечення аналізу співставними індикаторами щодо фінансових потоків, спрямованих у цю галузь. Очікується, що допоміжний рахунок надасть суттєву допомогу для прийняття політичних рішень щодо реформи фінансування системи освіти.
Загальні витрати на освіту в Україні у 2014р. склали 109,52 млрд.грн., що на 56,05 млрд.грн. більше за показник 2007 р. За аналізований період витрати на освіту до 2013 р. мали позитивну тенденцію і в середньому за рік зростали на 10,4 млрд.грн., лише у 2014 р. показник витрат зменшився на 6,44 млрд.грн.
У 2007 та 2008 рр. Україна витрачала 7,4% ВВП на освіту, у 2009р. – 8,5%, у 2010р. – 8,1%, у 2011р – 7,2%, у 2012 та 2013 рр. – по 7,6%, у 2014р. становив 6,9% (державні та приватні витрати з урахуванням прямих платежів населення) [1]. Дані фінансування за типами освіти представлено на рис. 2. Державні витрати на освіту по зарубіжним країнам та Україні за даними Світового Банку показані в табл.1.
Таблиця 1
Державні витрати на освіту в % від ВВП*, %
*Джерело: [2]
Виходячи з даних, державні витрати на освіту по Україні протягом 2008-2012 рр. були більшими ніж у інших країнах. В деяких країнах фінансування освіти за рахунок приватних коштів перевищує бюджетне фінансування.
Основним джерелом фінансування діяльності освітніх закладів у сучасних умовах є кошти державного та місцевих бюджетів, що спрямовуються на підготовку фахівців та проведення науково-дослідних робіт.
Основні напрями та показники державного фінансування освіти в Україні представлено на рисунках 1-3. Згідно з даними, найбільше коштів виділяється на фінансування загальної середньої освіти, незважаючи на те, що починаючи з 2014 р. коштів виділяється все менше. У 2015 р. порівняно з 2011 загальні видатки на середню освіту зменшились на 2660,3 млн.грн.
 Рис.1 Загальні видатки зведеного бюджету на освіту за 2011-2015рр, млн грн [3]
Фінансування вищої освіти, як і середньої, з 2013 р. (30003,1 млн.грн) зменшується, і станом на 2015 р. склало 21059,8 млн.грн, що на 8943,3 млн. менше. На рис. 2 представлено динаміку частки видатків на різні напрями освіти у ВВП за 2011-2015 рр.
Рис.2 Частка видатків на освіту в Україні у ВВП за 2011-2015 рр., % [3]
Що стосується дошкільної та професійно-технічної освіти, тут спостерігається теж теденція до різкого зменшення фінансування з 2013 року.
Середні витрати на навчання одного учня/студента в Україні у 2014 р. склали 15548 грн., з них 13216 грн. (85%) – кошти державного сектора, 2332 грн. (15%) – кошти недержавного сектора. За рівнями освіти зазначені витрати у 2014 р. становили 12151 грн. (МСКО 0), 11561 грн. (МСКО 1), 11561 грн. (МСКО 2), 16369 грн. (МСКО 3), 20893 грн. (МСКО 4), 23831 грн. (МСКО 5) та 59724 грн. (МСКО 6). Для підвищення ефективності фінансування навчальних закладів різних типів необхідно орієнтуватись на вартість навчання одного учня.
Рис.3 Частка видатків на освіту у загальній сумі видатків бюджету за 2011-2015 рр., % [3]
Для сучасної України освіта є одним із важелів економічного та соціального розвитку в перспективі, дослідження підтверджують зростання національного доходу при підвищенні рівня освіти за рахунок стабільного та достатнього фінансування. Для цього необхідно сформувати ефективний механізм її фінансового забезпечення, систему планування видатків, залучити додаткові джерела та нові інструменти фінансування. Важливим є залучення приватного сектору до фінансування освіти, використання грантів, розвиток можливостей із самофінансування ВНЗ, використання кредитних інструментів, залучення інвестицій тощо.
Список використаних джерел:
1. Національні рахунки освіти України у 2014 році: Статистичний бюллетень [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України. – К., 2016. – 89 с. – Режим доступу: https://ukrstat.org/uk/druk/publicat/kat_u/publosvita_u.htm;
2. Government expenditure on education as % of GDP [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://data.worldbank.org/indicator/SE.XPD.TOTL.GD.ZS/countries ;
3. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2015-2016 навчального року: Статистичний бюллетень [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України. – К., 2016. – 171 с. – Режим доступу: https://ukrstat.org/uk/druk/publicat/kat_u/publosvita_u.htm.
______________________
Науковий керівник: Сальникова Тетяна Валеріївна, старший викладач, Університет митної справи та фінансів
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter