Електронні гроші з’явилися у зв’язку з поширенням науково - технічного прогресу та швидкому розвитку фінансового ринку. Крім того, суспільство завжди прагнуло до спрощення фінансових взаємовідносин і саме електронні гроші задовольнили їх потреби.
Проблемам електронних грошей присвячено наукові праці вчених, зокрема, таких як: Бочаров А.Г, Ільницька Н., Комарцева Н., Мельничук В.Г., Радченко М.А. та багато інших.
Метою роботи є аналіз сучасного стану системи електронних грошей в Україні, а також визначення їх подальших перспектив розвитку як новітнього платіжного засобу.
За визначенням Національного банку України, електронні гроші – це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента [2, с. 31].
В Україні нормативне регулювання обігу електронних грошей вперше здійснено в 2008 р. затвердженням НБУ «Положення про електронні гроші в Україні», нова редакція якого прийнята в 2010 р. Наприкінці 2012 р. вперше врегульовано питання обігу електронних грошей на законодавчому рівні з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків» [3].
В Україні електронні гроші випускають, як правило, на основі карток Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) та міжнародної платіжної системи «Visa International», а також на програмній основі в системі «Глобал Мані» [1, с. 102].
На сьогоднішній день, українське населення може переказувати гроші, а також купувати та продавати товари за допомогою таких систем, як WebMoney, "Яндекс. Деньги", UkrMoney, LiqPay, Z - Payment, RBKMoney, E - Gold, Paypal, Money bookers,Liberty Reserve тощо. Проте, вищезазначені системи не мають юридичного узгодження з НБУ.
Слід також зазначити, що значення електронних грошей з кожним роком зростає. Зокрема, загальна сума операцій, на яку користувачі «електронних гаманців» здійснили операції з метою оплати товарів, робіт або послуг в 2015 році, склала 3,238 млрд. грн., що у 2,3 рази перевищує аналогічний показник 2014 року (1,4 млрд. грн), повідомляється на веб-сайті Національного банку України. Найбільшими емітентами в 2015 році стали Фідобанк (система електронних грошей Monexy) – на 12,379 млн. грн, Альфа-Банк (Maxi) – на 9,315 млн. грн, Ощадбанк (GlobalMoney) – на 8,5 млн. грн. [4].
Всього станом на 1 січня 2016 року в обігу перебувало електронних грошей на 30,962 млн. грн. (у 2014 році – 12,5 млн. грн.) [4].
Тобто, дані засвідчують про збільшення використання електронних грошей, що пов’язано з низкою їх переваг, основні з яких: швидкість, зручність та економічність платежів. Незважаючи на позитивні сторони такого виду платіжних засобів, все ж таки є й негативні, а саме: значні ризики шахрайства, обмеженість обігу законами й постановами НБУ та неможливість зняти гроші без комісії. Відповідно до вищезазначеного, для подальшого успішного розвитку електронних грошей в Україні важливим є:
1. Застосування виваженої правової регламентації, спрямованої, з одного боку, на підтримку їхнього розвитку, а з іншого – на запобігання їх використання з метою ухилення від оподаткування та контролю.
2. Подолання певних складнощів з ситуативним перерозподілом суб’єктів ринку і сфер регулювання між регуляторами [5, с. 124]. Наприклад, якщо зменшити допустимий поріг входу у «третій дивізіон» банків, то Україна змогла б майже повністю задовольнити попит ринкових ніш на ті продукти, які перебувають у сфері регулювання центрального банку, проте досить довгий період часу впроваджуються «великими» банками «другого дивізіону». Окрім електронних грошей, це й послуги з приймання малих платежів і виплат, а також питання з програмно - технічними комплексами самообслуговування – терміналами тощо.
Таким чином, значення електронних грошей зростає з кожним роком, а їх обсяг стрімко збільшується і вже у 2018 році, за прогнозами аналітиків, планується бути на рівні 60 млн. грн. Проте, й досі існує низка обмежень, що стримують певну частину населення застосовувати новий вид платежу, а саме їх недовіра, відсутність необхідних знань та обмеження у переведенні в готівку чи поверненні коштів. Але, попри все, електронні гроші, з’явившись на ринку, вже не здадуть своїх позицій і, долаючи перешкоди, утвердяться на ньому назавжди, що дасть змогу банківській системі України вийти на новий рівень розвитку та заощадити на емісії готівки.
Список використаних джерел:
1. Бочаров А. Перспективи розвитку електронних грошей в Україні / А. Г. Бочаров // Інноваційна економіка. – 2015. –№ 39– С. 101-104.
2. Ільницька Н. Аналіз світового ринку електронних грошей / Надія Ільницька // Вісник НБУ. – 2010. – № 5. – С. 31-36.
3. Комаревцева Н. Особливості функціонування електронних грошей в Україні / Н. Комаревцева. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sophus.at.ua.
4. Офіційний сайт Національного банку України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.bank.gov.ua.
5. Радченко М.А. Особливості відображення електронних грошей в обліку / М.А. Радченко // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Економіка. – 2015. – Вип. 1(2). – С. 121-124. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuuec_2015_1(2)__28.
_______________________
Науковий керівник: Піменова Марія Михайлівна, кандидат економічних наук, Університет митної справи та фінансів
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter