Протягом тривалого періоду часу страховий ринок України був беззаперечним лідером в секторі послуг небанківських фінансових інституцій. Такі позиції багато в чому стали наслідком: по-перше, привабливості страхового сегменту з погляду конкурентних умов ведення бізнесу; по-друге, експансією іноземного капіталу на вітчизняний страховий ринок; по-третє, поступовим збільшенням фінансової грамотності населення та зростанням попиту на страхові послуги.
Проте, слід визнати, що позитивні тенденції поєднувалися з багатьма деструктивними за своїм впливом факторами: наявністю на ринку певної кількості недобросовісних страховиків; численними колізіями законодавчого характеру; повільними структурними змінами на страховому ринку тощо.
Усі наведені диспропорції особливо гостро проявилися в період кризових явищ у вітчизняній економіці. Як зазначають у своїх роботах провідні дослідники, перші симптоми негараздів на вітчизняному страховому ринку з’явилися вже у 2008-2009 рр. [1-2].
Надії на швидке відновлення практично не справдилися, не останню чергу через гостру соціальну та політичну кризу, яка переросла в економічну у 2012-2015 рр.. Найбільш яскравими тенденціями, що окреслюють кризові явища на вітчизняному страховому ринку, на наш погляд, є:
1. Скорочення кількості страхових компаній в Україні – як в секторі ризикового страхування, так і в секторі страхування життя. Звернемо увагу на наступні факти: якщо станом на кінець 2012 року в Україні функціонувало 414 страхових компаній, то вже в кінці 3 кварталу 2015 року – лише 368 страховиків. За вказаний період кількість компаній у сфері ризикового страхування зменшилася на 12,2 %, у сфері страхування життя – на 19,4 %.
Проте виникає логічне запитання: «Чи слід різке скорочення кількості страхових компаній сприймати виключно в негативному контексті?». На наш погляд, в таких процесах можна одночасно виокремити як негативні, так і позитивні аспекти.
Так, слід погодитися з тим фактом, що скорочення кількості страхових компаній в Україні відбулося в значній мірі за рахунок виходу з ринку іноземного капіталу, який виявив значну чутливість до суттєвого погіршення макроекономічної ситуації в нашій країні. Окрім того, частина страховиків просто не змогли адаптувати свою корпоративну стратегію до абсолютно нових, волатильних умов, в яких опинився вітчизняний страховий ринок у 2013-2015 рр.
З іншого боку, не слід забувати, що фактично триває «очищення» страхового ринку, шляхом витіснення слабких та неконкурентоспроможних страхових компаній. Загальновідомо, що недостатня капіталізація страховиків – чи не одна з найбільш гострих проблем цього сегменту ринку фінансових послуг [3]. Відповідно, процеси концентрації страхового капіталу потенційно здатні суттєво покращити фінансову стійкість вітчизняних страхових компаній, їх спроможність протистояти зовнішнім викликам.
2. Структура страхових послуг в значній мірі не відповідає інтересам споживачів та в цілому економіки: по-перше, незважаючи на численні зусилля, так і не вдалося здійснити справжній прорив у сфері страхування життя (насамперед, в цьому контексті слід визнати неготовність суспільства до сприйняття накопичувальних видів страхування); по-друге, привертає увагу слабкий розвиток окремих видів ризикового страхування в Україні; по-третє, орієнтація провідних страхових компаній на «традиційні» для вітчизняного ринку послуги, відсутність прагнення до впровадження інновацій з погляду страхових продуктів.
3. Структура активів страхових компаній несе в собі значні ризики, зважаючи на сучасний стан банківської системи та фондового ринку. Слід визнати, що на сучасному фінансовому ринку України вкрай мало інструментів, які можна розглядати як надійні – тенденції ринку державних цінних паперів є зайвим свідченням цього.
4. Суттєво стримує розвиток страхового ринку України невизначеність щодо його регуляторної моделі. Навряд чи слід заперечувати той факт, що існуючі на цей час проектні підходи до реформування цього сегменту (чи то зі збереженням Нацкомфінпослуг, чи то з передачею повноважень іншому органові) влаштовують більшість учасників ринку. На жаль, слід констатувати, що, як свідчить попередній досвід, не виключений варіант коли найменш популярна та ефективна модель регулювання може бути і реалізована, зважаючи на практику вітчизняного нормотворення.
В підсумку, можна зробити висновок, що загалом для вітчизняного страхового ринку в період кризи можна виділити цілком різноспрямовані тенденції. Кожен деструктивний фактор при більш детальному аналізові засвідчує існування підґрунтя для подальшого реформування сектору – питання лише в спроможності консолідувати зусилля держави та учасників ринку для подальших трансформацій.
Список використаних джерел:
1. Мамонова Г. В. Ідентифікація кризи на ринку страхових послуг / Г. В. Мамонова, С. Л. Сухонос // Актуальні проблеми економіки = Actual problems of economics. - 2011. - № 8. - С. 300-304.
2. Супрун А. А. Страховий ринок України в умовах системної кризи/ А. А. Супрун, В. К. Хлівний // Фінанси України. - 2013. - № 9. - С. 68-75.
3. Терещенко Г. М. Декапіталізація небанківських фінансових інституцій: чинники та наслідки/ Г. М. Терещенко // Економіка і прогнозування. - 2015. - № 3. - С. 42-57.
__________________________
Науковий керівник: Залєтов Олександр Миколайович, кандидат економічних наук, доцент, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter