Економічна політика України спрямована на створення ринкових відносин, при яких можлива здорова конкуренція і діяльність підприємства, направлена на задоволення потреб споживачів. Найважливішим завданням є підвищення якості всієї продукції і продукції її переробки.
В умовах ринкової економіки якість продукції відіграє надзвичайно важливу роль у підвищенні її конкурентоспроможності. Економічне суперництво підприємств, окремих об’єднань, боротьба їх за ринки збуту зосереджуються не тільки на ціні, а й значною мірою на нецінових факторах. Серед цих факторів – реклама, створення сприятливих умов для реалізації продукції, забезпечення (за необхідності) післяпродажного обслуговування покупців – особливе місце займає якість продукції. Зрозуміло, що за однакової ціни більшим попитом користуватиметься продукт, який має вищу якість.
Завдяки поліпшенню якості і раціональному використанню інших нецінових факторів підприємство може одержати не тимчасові переваги над конкурентами, як при зниженні ціни, а довготривалі, оскільки останнім потрібно досить багато часу, щоб удосконалити товар і внести необхідні зміни в технологію його виробництва.
Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:
- потребами науково-технічного прогресу;
- зміною споживчих запитів населення;
- нестачею або обмеженістю природних ресурсів;
- підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює може придбати за свою платню більш високоякісний товар;
- розвиток зовнішньої торгівлі.
Оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівня.
Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчислення певних показників без їх порівняння з відповідними показникам аналогічних виробів.
Встановлення відносного рівня якості полягає у співставленні абсолютних показників якості продукції з відповідним показниками аналогічних кращих зразків.
Пріоритетні напрями науки і техніки повинні відображатись у перспективному рівні якості виробів.
Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції, які в свою чергу впливають на економіку підприємства і країни в цілому.
На різну сільськогосподарську продукцію існують різні показники її якості.
Якість продукції справляє істотний вплив на економіку підприємств, оскільки з підвищенням її рівня зростає, за інших однакових умов, ціна на товар та обсяг продажу, і навпаки. Особливістю сільськогосподарської продукції є та обставина, що для багатьох видів її поліпшення якості рівноцінне збільшенню обсягу виробництва, оскільки дає можливість одержати більше цукру, олії, білка, крохмалю тощо. Так, підвищення цукристості цукрового буряку на 1% дозволяє за врожайності 300 ц додатково одержати з 1 га посіву З ц цукру, що рівнозначно підвищенню його врожайності майже на 19ц за нормативної цукристості 16% (3 ц: 0,16). Аграрним підприємствам економічно вигідно вирощувати цукровий буряк вищою біологічною цукристістю, оскільки ціна за 1 т коренів базисної цукристості (16%) корегується на коефіцієнт перерахунку, величина якого залежить від їх фактичної цукристості. Якщо, скажімо, цукристість становить 13%, то коефіцієнт перерахунку ціни становить 0,750. Далі він зростає з підвищенням цукристості і за її рівня 15% становить 0,917. За нормативної цукристості 16% він дорівнює 1; 17% - 1,013; 20% - 1,333. Зрозуміло, що для сільськогосподарських товаровиробників дуже економічно вигідно вирощувати цукровий буряк з підвищеною цукристістю, оскільки з тієї ж посівної площі й урожайності вони можуть отримати значно більший прибуток завдяки виробництву якіснішої продукції - коренів, що мають біологічну цукристість вищу за базисну. Згідно з діючим типовим контрактом між цукрозаводом і бурякосіючими господарствами встановлені за спадним принципом диференційовані надбавки до ціни за кожну тонну цукрового буряку, проданого заводу у вересні за графіком: 1 вересня надбавка становить 44%, 2 вересня - 40, 10 вересня - 11, 15 вересня - лише 1%. За продаж цукрового буряку після 15 вересня виплата надбавок не передбачається [4; ст.257].
Сучасні умови господарювання змушують кожне підприємство запровадити дійовий комплексний механізм управління якістю продукції та суворо дотримуватись його вимог. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва й постачання на ринок конкурентоспроможної продукції є стандартизація та сертифікація виробів [4; ст.272].
Основними принципами і метою стандартизації є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, охорона здоров’я; сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі; врахування сучасних досягнень науки і техніки, а також стану національної економіки; забезпечення участі в розробці стандартів юридичних та фізичних осіб-розробників, виробників, споживачів; добровільність вибору виробниками видів стандартів при виробництві продукції чи її постачанні; пріоритетність прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів; дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації.
Результатом стандартизації є нормативні документи в даній сфері. Вони встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Такими нормативними документами є стандарт, кодекс усталеної практики і технічні умови.
Стандарт – це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, та розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу (загальної згоди).
Стандарти є тим зразком, еталоном якості, до якого повинні прагнути виробники. Водночас вони встановлюють межу якості, нижче якої продукція (роботи, послуги) вважається некондиційною, тобто нестандартною. Стандарти передбачають також диференціацію продукції за якістю: категорії, класи, сорти, відповідно до яких здійснюється матеріальне стимулювання виробників. Дотримання вимог стандартів забезпечує виробництво продукції, що відповідає кращим вітчизняним і зарубіжним зразкам, її конкурентоспроможність на світовому ринку, вдосконалення номенклатури виробів, підвищення рівня уніфікації, охорону навколишнього середовища і здоров’я людини.
Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного конкретного виробу, а для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і здешевити весь процес стандартизації.
Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції.
Сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.
Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3 - 4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь [4; ст.275-276].
Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.
Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості.
Якість продукції забезпечує вищу прибутковість виробництва і фінансову стійкість підприємства, підвищує його імідж, сприяє виходу підприємства на світовий ринок, повніше задовольняє потреби суспільства в ній. А тому проблема якості продукції є досить актуальною на сучасному етапі, як кожного підприємства зокрема так і країни в цілому. Оскільки від її покращення залежить зміцнення фінансового стану підприємства і виведення країни на світовий ринок торгівлі.
Список використаних джерел:
1. Андрейчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-е вид., доп. і перероблене. –К.: КНЕУ, 2002. – 264с.
2. Бойчик І.М., Харів Н.С. Хопчан М.І, Піча Ю.В. Економіка підприємства: навчальний посібник. Вид. 2-ге випр.і доповнене. –К.: Каравелла, 2000.-292с.
3. Мацибора В.І., Збарський В.К., Мацибора Т.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. –К.:Каравела, 2008. – 312с.
4. Рижмань Д.І., Криворучко Г.Я., Віннічук Г.Я., Пилявець М.Т. Економіка підприємства: навчальний посібник. – К.: Аграрна освіта, 2011. – 531 с.
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter