Згідно Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» [1] суб’єктами добровільного об’єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об’єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, центром якої визначено селище, – селищною, центром якої визначено село, – сільською. Однак ні в Конституції України, ні в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» [2] не встановлено нової термінології щодо об’єднаних громад, там встановлено, що є сільський, селищний міський голова та відповідні ради, тому слід користуватися старими поняттями для нових суб’єктів з врахуванням нововведень Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад».
Сьогодні, відповідно до ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [3].
Важливою частиною діяльності об’єднаних громад є управління комунальним майном, а також регулювання земельних відносин. Оскільки земля є основою для існування сільських громад. Сільські, селищні та міські ради правомочні здійснювати від імені громади цілий букет дій: відчужувати комунальне майно, затверджувати положення щодо його оренди, затверджувати місцеві програми приватизації, переліки об'єктів комунальної власності, що приватизації не підлягають та, зокрема, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та подальшої їх передачі тим чи іншим суб'єктам. Проте, громади фактично усунуті від розпорядження землею, насамперед тією, яка знаходиться за межами населених пунктів. На нашу думку, об’єднані громади повинні отримати цю землю у власність, а держава контролюватиме її використання.
Як суб’єкт управління земельними ресурсами об’єднані громади мають на сьогодні проблеми, які потребують державного втручання у їх вирішенні, до яких слід віднести [4]:
1. Дві третини земель об’єднаних громад – це приватні масиви, паї. Договори оренди укладаються напряму з пайовиками. Державні землі теж віддано в оренду, значну кількість – на 7 і більше років. Можливим вирішенням зазначеного є: збільшення орендної плати новими об’єднаними громадами, зокрема земельного податку, для вирівняння ціни по своїй громаді за державні землі, які видавались за аукціоном або без. Або позови щодо помилок у відведенні земельних ділянок.
2. Орендна плата за державні сільськогосподарські угіддя, які виділяли через аукціон, в рази перевищує орендну плату за масиви, виділені напряму. А це наповнення місцевих бюджетів. Для того щоб побороти «земельну корупцію», щоб не дати їй змоги закріпитися на місцевому рівні, потрібно передовсім цілком і повністю комп’ютеризувати земельний кадастр і всі процедури, пов’язані з його наповненням та використанням. Звісно, має бути державна експертиза підготовленої документації на земельну ділянку.
На сьогодні важливо, щоб кожен власник паю мав і знав свої права. Зокрема, про можливість увійти до спілки, скооперуватися з родичами, сусідами, односельцями, такими самими пайовиками і обробляти свої сконсолідовані наділи разом. Скинутися на насіння, засоби захисту, мінеральні добрива, на оренду техніки, а потім спільно вирощений і зібраний урожай поділити між собою. Також важливо, щоб у договорі оренди передбачити щорічну індексацію у зв’язку з інфляцією. Якщо гривня знецінилася, а продукція, вирощена на орендованих масивах, експортується за валюту, має зрости орендна плата – відповідно до коефіцієнту інфляції.
Отже, як суб’єкт управління земельними ресурсами об’єднані громади повинні провести відповідну роботу місцевої влади, сільських активістів, дрібних і середніх орендарів з тими хто більше допомагає селу, хто вкладає гроші у розвиток місцевої інфраструктури, у ремонт доріг, хто допомагає громаді розбудовувати соціальну сферу села. Всі ці питання в компетенції повинна вирішувати об’єднана громада. Оскільки, заможне село – це впевненість в завтрашньому дні і в привабливості молоді, інвесторів у подальшому його благоустрою. Щодо управління земельними ресурсами необхідна земельна реформа, яка має відбуватися паралельно з децентралізацією. Систему слід максимально спростити і передати в об’єднані громади.
Список використаних джерел:
1. Про добровільне об’єднання територіальних громад: Закон України від 05.09.2015 № 676-VIII [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/157-19
2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР зі змін. і доп. від 13.12.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80
3. Конституція України: [Текст]: офіц.текст: [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р.: станом на 1 січ. 2006 р.]. – К.: Мін-во Юстиції України, 2006. – 124 с.
4. Івченко В. Об’єднані громади повинні отримати землю у власність / В. Івченко, від 01 листопада 2015 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ba.org.ua/vadim-ivchenko-obyednani-gromadi-povinni-otrimati-zemlyu-u-vlasnist/
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter