Аналіз поточного та майбутнього стану енергетики має велике значення не лише для прогнозування і планування розвитку національних економік, але й для розуміння загальносвітових економічних тенденцій, які багато в чому обумовлюють напрям політичних процесів. За останні 150 років енергетика світу зросла в 35 разів [1]. Вже пройдено три етапи розвитку і слід зазначити, що їх тривалість послідовно зменшувалася (70, 50 і 30 років), подвоювалися ціни на паливо і сповільнювалося зростання енергоспоживання (у 4,8; 4,2 і 1,6 разу), а в кінці кожного етапу спостерігався кризовий спад попиту на енергію [1]. В останні десятиліття глобальна криза супроводжувалася різкими скачками цін на вуглеводні, сповільнилося зростання попиту і загострилася конкуренція на традиційних енергетичних ринках. В наявності ознаки того, що світова енергетика вступила в чергову перехідну фазу і слід чекати наступного етапу, який характеризуватиметься помірним зростанням енергоспоживання.
Очевидно, що майбутній попит на енергію визначатиметься динамікою демографічного й економічного розвитку країни, регіону або світу в цілому. Отже, кажучи про те, яким буде енергоспоживання в довгостроковій перспективі, необхідно поєднати демографічний та економічний прогнози.
Наприклад, в Китаї за оцінками, основними чинниками, що впливають на рівень енергоспоживання в комунально-побутовому секторі Китаю, є: природно-кліматичні умови, рівень економічного розвитку, стиль життя населення. Через масштабність і різноманітність економічних, географічних і демографічних параметрів Китаю аналізувати тенденції розвитку в комунально-побутовому секторі необхідно на різних рівнях економіки - національному, регіональному, рівні провінцій [2, 3 ].
Майже всі найбільші енергетичні компанії в Китаї належать державі. Китай має ефективний механізм державного стимулювання пошуково-розвідувальних робіт, освоєння і розробки нових родовищ. Завдяки посиленій підтримці уряду, Китай за останні роки розвинув альтернативні енергетичні галузі і став лідером в Азії по альтернативних потужностях. Уряд Китаю підтримує інвестиції в альтернативну енергетику шляхом зменшення податків, а також видачею кредитів під низький відсоток і субсидій. Китайське керівництво приділяє енергетичним проблемам і виробленню адекватної енергетичної стратегії країни першочергову увагу.
Енергетична безпека входить до числа ключових пріоритетів зовнішньої і внутрішньої політики КНР. Різні аспекти енергетичної безпеки знайшли відображення в 11-му та 12-му п'ятирічних планах народногосподарського і соціального розвитку КНР і багатьох інших документах як загального, так і спеціального характеру [4 ].
Два основні підходи до забезпечення енергетичної безпеки умовно можна позначити як "економічний" і "стратегічний" [5].
У виборі стратегії, економічні цілі і завдання підпорядковані політичним, і важливу роль грає взаємозалежність внутрішнього і зовнішнього вимірів енергетичної політики країни. В 11-му і 12-му п'ятирічних планах встановлені цілі по зниженню енергетичної інтенсивності на 20% і 16% відповідно, що має підвищити конкурентоспроможність китайської економіки і понизити навантаження на екологію при тривалому інтенсивному розвитку. Поліпшенню екологічності енергетичного сектора КНР послужить і поступове скорочення долі вугілля в генерації, розширення використання природного газу, а також збільшення долі відновлюваних джерел. Очікується, що заходи економічного стимулювання і державної фінансової підтримки переходу на використання відновлюваних джерел передбачені "Законом про відновлювані джерела енергії" 2005 р., дозволять збільшити їх долю в енергетиці країни до 18% до 2020 року. [6]
Енергетична стратегія України є невід’ємною складовою цілісної стратегії соціально- економічної модернізації України.
Вибір України в частині повноцінної інтеграції до співтовариства європейських націй зумовлює необхідність зміни підходів до формування Україною енергетичної політики, яка має відповідати принципам і практиці ЄС.
Енергетична Стратегія України [7] формує цільову траєкторію розвитку енергетичного сектору, забезпечуючи узгодженість його пріоритетів з більш широкими цілями суспільства. Загальним результатом реалізації Стратегії [7] стане перетворення паливно-енергетичного комплексу країни з проблемного сектору, що потребує постійної державної підтримки, на сучасний, ефективний, конкурентоспроможний сектор національної економіки, здатний до сталого розвитку на довгострокову перспективу в умовах регіональної інтеграції та конкуренції на європейському та світовому енергетичних ринках.
Розвиток теплової генерації визначатиметься наявністю та вартістю запасів власного вугілля та природного газу, а також розвитком енергетичних технологій використання біомаси та інших видів палива. У зв’язку з прогнозованим збереженням високої вартості природного газу передбачається збереження значної частки вугільної генерації. В той же час, вимоги щодо обмеження негативного впливу енергетики на довкілля потребуватимуть масштабної модернізації та оновлення генеруючих потужностей теплової генерації, що зумовлюватиме відносну стабілізацію загальної встановленої потужності вугільних ТЕС на існуючому рівні.
Етапність реалізації Стратегії дозволяє забезпечити сталість енергетичної політики щодо досягнення довгострокових цілей та гнучкість у застосуванні конкретних механізмів реалізації, виходячи з реальної ситуації.
Енергетична стратегія задає головний курс розвитку українського енергетичного сектора до 2035 року [7]. Конкретизація цього курсу по складу і термінам реалізації найважливіших заходів по фінансових ресурсах і обмеженнях повинна здійснюватися у рамках, що розробляються на основі програмних документів, а також у рамках систематичного випереджаючого моніторингу, необхідного для зіставлення отриманих результатів з індикаторами "дорожньої карти" і прогнозними показниками розвитку і функціонування енергетичного сектору.
В сукупності запропоновані заходи дозволять здійснити адаптивне коригування поточних орієнтирів державної енергетичної політики - при збереженні її головної цільової спрямованості: максимально ефективне використання природних енергетичних ресурсів і всього потенціалу енергетичного сектора для стійкого зростання економіки.
В основі формування методології управління інноваційним розвитком української і китайської електроенергетики повинні лежати детальний аналіз сучасного стану галузі, а також критичний аналіз об'єктивних передумов і особливостей її розвитку. На наш погляд, для розробки ефективних засобів управління інноваційним розвитком енергетичної галузі, необхідно чітко визначити принципи впровадження інновацій, а також використовувати механізми стратегічного, програмно-цільового та проектного підходів до реалізації інноваційних енергетичних проектів підприємствами галузі.
Масштабність і довгостроковість поставлених інвестиційних задач в енергетиці вимагає нового підходу до управління розвитком галузі як на державному, так і на корпоративному рівнях, що забезпечить ефективність і стійкість інвестиційного процесу за рахунок спільної взаємодії таких елементів:
1. Елементів стратегічного управління, задаючих чіткі цілі в розвитку енергетики в різних часових рамках, забезпечуючи формування системи інвестиційних пріоритетів і її перетворення в конкретні інноваційні проекти у сфері генерації, транспортування, розподілу і споживання енергії;
2. Елементів стимулювання і керування інноваційною діяльністю, за допомогою фінансово-економічних механізмів реалізації інвестиційних цілей в ринковому середовищі, з ціллю забезпечення їх інвестиційної привабливості у вигляді бізнес-рішень і підключення відповідних фінансових ресурсів.
Виділення функції стратегічного управління в енергетиці припускає провідну роль держави в цій діяльності, у якості гаранту стратегічної стійкості енергопостачання, але при активній участі всіх, хто діє на ринку електроенергії , тобто, компаній, інфраструктурних організацій та споживачів.
Особливостями стратегічного планування і прогнозування в енергетиці є поетапність здійснення цієї діяльності, а також, її цільова спрямованість і склад поставлених задач на різну часову перспективу, що забезпечить необхідну завчасність прийняття і реалізації рішень по інноваційному розвитку галузі і інвестуванню засобів в конкретні інноваційні проекти.
Список використаних джерел:
1. Экология и изменение климата: Экология энергетики. Энергетика, экономика и экология. - Режим доступу: http://www.economic-energy.com.ua/article/article28.html
2. Тенденции энергопотребления: Китайский фокус // Пространственная Экономика / С.П. Попов / 2015. 3. С. 142—157
3. China Energy Statistical Yearbook. 1987–2013 / China Statistics Press.
4. Betz J. The Reform of China’s Energy Policies // GIGA Research Unit: Institute of Asian Studies. – 2013. - № 216.
5. Philip Andrews-Speed, Interactions between renewable energy policy and renewable energy industrial policy: A critical analysis of China's policy approach to renewable energies, Energy Policy, 62, 342-353, 17 July 2013.
6. Evaluation of China’s Energy Strategy Options. China’s Sustainable Development Energy Program. Beijing. May 2005.
7. «Енергетична Стратегія України до 2035 року». – Біла книга енергетичної політики України «Безпека та конкурентоспроможність». - Режим доступу: http://banisaenergy.com/sites/default/files/energy_strategy_2035.pdf
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter