|
Істотним ключовим елементом будь-якої економічної системи є соціально-трудові відносини (далі СТВ), а економічно активне населення не може виробляти або надавати послуги без об'єднання з певними організаційними формами для спільних дій та взаємного обміну результатами своєї роботи.
Проблема СТВ на даний час є досить актуальною та займає важливе місце серед проблем управління трудовими ресурсами як на національному так і на регіональному рівнях.
Аналіз економічної ситуації в Україні демонструє конкретні обставини розвитку СТВ:
- невдосконалена ринкова реформа викликає "тінізацію" СТВ знижує соціальний захист;
- наявність критичного розшарування, безробіття, втрата довіри до профспілок, соціально безвідповідального бізнесу, стабільна бідність, порушують принцип соціальної солідарності суспільства;
- система СТВ не готова до інтеграції в світове співтовариство;
- посилення економічної кризи перешкоджає утворенню соціальних інститутів, які відповідають за побудову держави загального добробуту.
Соціально-трудові відносини є однією з форм взаємодії між суб’єктами ринку праці, їх сутність може бути визначена як набір відносин між працівниками та роботодавцями (суб’єктами і органами, що представляють їх) за участю держави (законодавчої і виконавчої влади) щодо найму працівників, умов застосування та оплати їх роботи для ефективного використання фізичного і людського капіталу, домогтися високих рівнів ефективності та якості життя.
В Україні СТВ регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю (КЗпП), колективним трудовим правом та законодавством України про колективно-трудові відносини, які формуються на підставі Законів України: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організацію роботодавців», «Про колективні договори і угоди», «Про соціальний діалог в Україні».
Найважливішим законодавчим актом є Закон України «Про колективні договори і угоди» [1]. Ним регламентуються всі напрямки трудових відносин і соціально-економічні інтереси працівників і роботодавців. Також, особлива роль належить Закону України «Про соціальний діалог». Цей закон визначає правові засади ведення соціального діалогу в Україні, його сутність. Соціальний діалог здійснюється на принципах: законності, поваги й рівноправності сторін та їх зобов’язань, взаємної поваги та пошуку компромісних рішень, обов’язковості розгляду прийнятих рішень органами, організаціями, роботодавцями, яким вони адресовані [2].
На національному, галузевому та територіальному рівнях соціальний діалог повинен здійснюватись на тристоронній основі, хоча практика свідчить про відхилення від даної норми.
Поліпшення виробничих відносин безпосередньо пов'язане з впровадженням сучасних форм роботи та підвищення раціоналізації особистісного фактора у виробництві. Останнє являє собою набір компонентів: програма гуманізації праці; програма професійного розвитку робочої сили; методи матеріального стимулювання (участь працівників у прибутку, а також пакети акцій, методи колективного стимулювання і т.д.); нетрадиційні форми організації робочого часу; програми, що призначені для відновлення роботи процесу.
Особлива роль у поліпшенні СТВ належить гуманізації праці. На практиці це здійснюється через законодавство, окремі галузі держави та регіональні програми, а також колективні договори підприємств. Виокремлення гуманізації як один із пріоритетів поліпшення виробничих відносин, викликані глибокими змінами, що відбуваються у всіх сферах життя і діяльності людини під впливом зростання освітнього і культурного рівня, в процесі демократизації суспільства, ускладнень і поліпшень технічного рівня виробництва, підвищення вимог до якості продукції тощо.
Гуманізація праці має сприяти зростанню змісту, кращої адаптації матеріально-технічної бази виробництва до людини; широкій і активній участі працівників у вирішенні виробничих завдань.
Не менш важливо, на сучасному етапі ринкових відносин в Україні, є застосування міжнародних трудових стандартів відносно колективних трудових відносин, умов праці та соціального забезпечення. Це норми, які відображають принципи укладання трудових договорів, добровільне примирення і арбітраж, співпрацю роботодавців та працівників на підприємствах, галузях та країні, скарг, встановлення мінімальної заробітної плати, захист вимог працівників у разі неплатоспроможності роботодавця, тощо.
Удосконалення системи СТВ має бути спрямовано на впровадження обов'язкового письмового укладення трудових та колективних договорів, що унеможливить недотримання соціальної відповідальності, зобов'язань з оплати, охорони та безпеки праці.
Таким чином, відзначимо, що основою для розробки та реалізації збалансованої соціально-економічної політики в регіоні має бути науково-обгрунтоване прогнозування і планування праці.
В умовах сучасної економіки, її основні принципи повинні бути засновані на змішаній системі економічних методів регулювання при постійних відновленнях та активізації стимулів для розвитку різних форм господарювання. Це має особливе значення, але слід забезпечувати баланс системи економічних важелів.
Беручи до уваги зарубіжний та вітчизняний досвід регулювання трудових відносин за кризових умов, необхідно:
По-перше, активізувати нетрадиційні форми зайнятості (працевлаштування на неповний робочий день, зайнятість на умовах строкових контрактів, тимчасова, часткова зайнятість, в тому числі запозичена праця, вторинна зайнятість, дистанційна зайнятість, гнучкі графіки роботи, включаючи самозайнятість) [3].
По-друге, шукати шляхи оптимізації зайнятості через розвиток малого і середнього бізнесу. Такі форми організації бізнесу можуть створити нові робочі місця і таким чином вирішити проблему надлишкової робочої сили. Крім того, малі підприємства набагато менше дестабілізують ситуацію на ринку праці в разі банкрутства деяких з них, порівняно з великими підприємствами.
По-третє, ефективним інструментом підвищення лояльності в зниженні фінансових можливостей має місце нематеріальна мотивація співробітників. Таким чином, соціальний пакет зберігає громадянам на високому рівні можливості страхових ризиків, яким люди піддаються при втраті зайнятості або з причин інвалідності (втрата доходу, що забезпечують медичне обслуговування, можливість отримати освіту, оплатити проживання і всіх необхідних для життя ресурсів).
Список використаних джерел:
1. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 №3356 – ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3356-12.
2. Закон України «Про соціальний діалог в Україні» від 23.12.2010 № 2862 – VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2862-17.
3. Колот А. М. Соціально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку: монографія / А. М. Колот. – К.: КНЕУ, 2010. – 251 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter