Проблема інвестування для України є надзвичайно актуальною. За умови гострої нестачі власних економічних ресурсів, необхідних для відновлення національного виробництва, стабільного економічного розвитку країни, проведення структурної перебудови та розв’язання проблем інтеграції України в світові економічні системи, важливого значення набувають питання залучення зовнішніх джерел фінансування.
Використання іноземних інвестицій сприяє забезпеченню потреб національної економіки в необхідній сировині та продукції, стимулює розвиток економічно-ефективних і конкурентоспроможних експортерів, що надає можливість Україні потрапити в систему міжнародного розподілу праці і капіталу [2].
Іноземні інвестиції для економіки країни мають велике значення, оскільки вони є джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарського досвіду, сприяють поширенню інновацій, збільшення продуктивності праці та підвищенню добробуту населення. Їх залучення є необхідною умовою прискорення темпів економічного розвитку України, що стимулює промислове виробництво, умови стійкого і швидкого економічного росту і збільшення рівня суспільного добробуту в країні.
Головним суб’єктом в інвестиційній політиці є держава. Основним завданням оптимізації відносин між державою і регіонами в інвестиційній сфері є узгодження інтересів обох сторін до головних напрямів і механізмів побудови цих відносин. Акцент у регіональній інвестиційній стратегії необхідно поставити на розвиток тих сфер виробництва, які сприятимуть економічному зростанню регіону.
Досвід економічно розвинутих країн показує, що в умовах трансформаційного періоду особливо вадливу роль у державному регулюванні інвестиційної діяльності відіграють органи місцевого самоврядування. Щоб інвестиційне регулювання було ефективним, необхідно вивести капітали з тіньового сектора, оскільки державному регулюванню піддаються тільки легальні інвестиційні потоки.
Для притоку іноземних інвестицій в Україну важливим є здійснення таких заходів:
- створення стабільного законодавства;
- сприяння залученню прямого іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва;
- створення сприятливих умов для розвитку спільних підприємств;
- розробка та прийняття законодавчої бази щодо страхування ризиків спільних підприємств [1].
- переорієнтувати урядове адміністрування на управління економікою з метою формування стратегічних засад, що сприяють розвитку приватного сектора.
- головними джерелами інвестування підприємств повинні стати кошти самих підприємств у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань;
- розвивати прозорий, прогнозований та стабільний процес приватизації за індивідуальними приватизаційними планами й гарантувати незалежність тендерної комісії;
- бюджетні інвестиційні ресурси повинні надходити в ті галузі, які є мало привабливими для приватного інвестора, але необхідні для забезпечення життєздатності економіки;
- розширити цільове банківське кредитування тих галузей і виробництв, які визначені як пріоритетні;
- розробити і затвердити механізм надання суттєвих пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інвестиції та інновації;
- спростити взаємодію між іноземними інвесторами та владою України.
Для підвищення інвестиційної привабливості конкретної сфери слід мінімізувати ризики інвестування за рахунок досягнення політичної та економічної стабільності, формування ефективної системи оподаткування, прозорого правового поля [3].
Список використаних джерел:
1. Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні». №15-40-ХІІ від 10.09.91 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №46. – С. 616.
2. Болдуєв М.В. Пряме іноземне інвестування і забезпечення здорового конкурентного середовища в умовах світового процесу глобалізації // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. – №8. – С. 14-19.
3. Місяць Т. Динаміка та характерні особливості інвестиційного співробітництва України та ЄС у контексті економічної кризи / Т. Місяць // Журнал європейської економіки. - 2011. - №1. - С.3-14.
|