Розвиток сучасного виробництва повинен базуватись безпосередньо на нових рішеннях в сфері технологій. Таким рішенням є інновації — свіжі погляди на виробничо-економічні процеси та їх взаємодію між собою в організації; створення нововведень — кінцевого результату інноваційної діяльності. Цим результатом може бути як новий або удосконалений продукт, так і інноваційний технологічний процес, що підвищує ефективність роботи підприємства та скорочує поточні витрати.
У процесі розробки, аналізу та впровадження результату інноваційної діяльності стратегічне управління набуває провідної ролі. Що ж являє собою стратегічне управління інноваціями? Зміст даного поняття можна сформулювати у трьох наріжних каменях, зображених на рисунку:
Рис.1. Сутність Стратегічного управління інноваціями.
Стратегічний менеджмент передбачає стратегічний аналіз можливостей та загроз інновацій, вибір інноваційної стратегії оборони чи наступу, а також безпосередньої стратегічної реалізації відповідної бізнес-моделі.
Стратегічне управління інноваціями можна поділити на кілька етапів:
1. Прогнозування інновацій. Даний етап дослідження найбільш ймовірних та перспективних шляхів удосконалення технологічних процесів та технологій в цілому. Для цього необхідно: визначити об’єкт пронозу, метод прогнозування (метод моделювання, метод екстраполяції), розробка прогнозу та оцінка його ймовірності.
2. Планування інновацій. На цьому етапі в бізнес-план інновацій включаються найбільш перспективні та пріоритетні напрями розвитку інновацій, при реалізації яких підприємство отримає економічну вигоду в довгостроковій перспективі. Планування повинно відповідати принципам закономірності та послідовності розробки та реалізації короткострокових, середньострокових та довгострокових стратегій розвитку інновацій.
3. Аналіз внутрішнього та зовнішнього стану підприємства. Передбачається збір даних про стан факторів впливу на підприємство, їх класифікація, аналіз та виявлення проблем, що потребують вирішення.
4. Виявлення потреби в інноваціях. Ця потреба виникає під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. До зовнішніх відносяться: конкурентна боротьба, завдання завоювання нових ринків, зміна політичної, демографічної, правової ситуації; до внутрішніх: несприятливі умови праці, зростання виробничих витрат і т.д.
5. Визначення критеріїв аналізу та вибір альтернативи. цей етап має на меті порівняння переваг та недоліків альтернатив, їх можливості,загрози та ймовірність застосування. Після аналізу обирається компромісний варіант, що поєднує в собі якості декількох альтернатив.
6. Розробка та узгодження управлінського рішення. Відповідні рішення щодо реалізації інновації направлені на співпрацю інноваційного відділу з іншими підрозділами підприємства та управлінського персоналу. Специфіка управління інноваціями в тому, що розробляють їх як правило кваліфіковані спеціалісти, а приймають рішення і затверджують план реалізації менеджери. У зв’язку з цим, в організаціях ціле направлених на інноваційний розвиток, введений груповий процес прийняття управлінського рішення. Він дозволяє колективно виявити невідповідності різних рівнів управління і швидко та якісно її позбутись.
7. Управління реалізацією інноваційного рішення. Відбувається визначення необхідних ресурсів та строків виконання роботи. Під час реалізації інновації працівники підприємства координують свою роботу відповідно до дерева цілей.
8. Контроль та оцінка результатів. Для запобігання помилок в процесі роботи менеджери слідкують за правильністю виконання та контролюють загальний стан реалізації. У випадку необхідності, кваліфіковані спеціалісти та експерти надають допомогу у виявленні та виправленні виконаних помилок.
Таким чином, інновації – це специфічний об’єкт управління, що потребує значних інвестицій, кваліфікованого науково-технічного персоналу та масштабних маркетингових заходів. Тому, для управління інноваціями потрібен системних підхід та якісне виконання вищевказаного або іншого ефективного поетапного механізму, який би визначав взаємозв’язки та взаємозалежність між підрозділами організації і найголовніше, - забезпечив успішну діяльність підприємства.
Список використаних джерел:
1. Кравченко А. И., Тюрина И. О. Социология управления: фундаментальный курс: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. — 2-е изд., испр. и доп. —М.: Академический Проект, 2007. — 1136 с.
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter