Сучасні міжнародні ринки є надзвичайно привабливою сферою, яка створює значні перспективи для підприємств. Але характерною рисою зовнішніх ринків є жорстка конкуренція, тому вихід підприємства на ці рівнів роботи передбачає високий рівень управління та використання сучасних методів виходу на зовнішні ринки. Експортно-імпортна політика підприємства потребує розробки спеціального підходу до підтримання високої конкурентоспроможності виробленої продукції та використання ефективних методів маркетингу. Саме тому метою даної роботи є розгляд тих стратегій, які може застосувати підприємство для виходу на зовнішній ринок, а також механізмів та наслідків їх реалізації.
Для того, щоб користуватися попитом на зовнішніх ринках українські підприємства повинні виробляти конкуренті товари та надавати конкурентні послуги. Досягти цього можна, насамперед розробивши стратегію просування національних товарів на світовому ринку. Така стратегія повинна бути побудована не «в простому нарощуванні обсягів експорту, а в сприянні створенню довгострокових конкурентних переваг та стабільному розширенні, якісному поліпшенні, на основі цих переваг, позицій країни на світовому ринку» [4, с.426].
Аналіз тих стратегій, які використовуються українськими підприємствами щодо роботи на зовнішніх ринках, дозволяє виокремити два основних типи стратегій, які різняться за своїми цілями та методами реалізації. В науковій літературі вони отримали наступні умовні позначення: «первинне накопичення капіталу» (основна риса – швидка максимізація прибутку) та «стратегія очікування» (спрямоване на поступове стабільне зростання обсягів експорту).
Підприємства об’єктивно зацікавлені у виході на зовнішній ринок для максимізації прибутку за рахунок використання ефекту масштабу. Зовнішньоекономічна діяльність має велику низку різноманітних угод, які можна поділити на три основні типи: операції натурального обміну; операції, що передбачають участь продавця у реалізації товарів, які пропонує покупець; та операції в рамках промислового співробітництва.
На думку М. Дідківського для доступу на закордонні ринки підприємство повинно пройти низку етапів [2]. Якщо розглянути їх, то цей підхід можна назвати довготривалою стратегією зовнішньоекономічної діяльності, а не простою стратегією виходу на зовнішні ринки. Цей спосіб дозволяє підприємству підтримувати конкурентоздатні позиції на міжнародних ринках протягом довгого періоду часу. Проникаючи на зовнішні ринки, підприємство повинно обирати ті галузі, в яких їх база дає значні переваги або ті, які отримали не достатній розвиток чи тільки зароджується закордоном.
Інший керуючий принцип у відношенні проникнення на зовнішні ринки – використання прикладу діяльності багатонаціональних компаній. «Це не тільки забезпечить «зачіпку», але і приведе до сегментів, де місцеві фірми зможуть опинитись в невигідному положенні» [5, с.651].
Вибір стратегії виходу пов’язаний, насамперед, із роллю і масштабами зовнішньоекономічної діяльності для конкретної фірми. Якщо зовнішньоекономічна діяльність має не значне місце в загальних результатах, то не доцільно витрачати багато зусиль на розробку спеціальної зовнішньої стратегії. І навпаки, при збільшенні масштабів зовнішньої торгівлі, а також в умовах наростання конкуренції на міжнародних ринках створити цілісну систему міжнародного стратегічного менеджменту. «Вона включає не тільки розробку стратегії, але і її реалізацію та стратегічний контроль» [3, с.103].
Українські економісти наводять три основні способи виходу на зовнішні ринки: експорт; спільна підприємницька діяльність; стратегія прямого інвестування.
Застосовуючи першу стратегію фірма виготовляє свої товари на території власної країни, а потім експортує їх. Переваги цього способу такі: мінімальні зміни у товарному асортименті підприємства та його структурі; мінімальні інвестиційних витрати та поточні зобов’язання; мінімалізація ризиків при вході на ринок та легкість виходу.
Стратегія виходу підприємства на зовнішні ринки за рахунок створення спільних підприємств ґрунтується на поєднанні зусиль фірми із ресурсами підприємств країни-партнера з метою створення виробничих та маркетингових потужностей. Існують чотири різновиди спільної підприємницької діяльності: ліцензування; виробництво за контрактом; управління за контрактом; підприємства спільного володіння.
«Стратегія прямого інвестування полягає в тому, що в процесі ведення зовнішньої торгівлі, з часом підприємство засновує за кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів ЗЕД» [2, с.84]. Дану стратегію не коректно розглядати в якості стратегії виходу на зовнішні ринки, оскільки вона має більш ширші стратегічні цілі.
Також окремі стратегії міжнародного маркетингу підприємства зараховують до стратегій виходу на зовнішні ринки. Сюди відносяться так звані «цінові стратегії» – це принципи призначення ринкової ціни на продукт чи послугу. Політика підприємства у сфері формування цін є стратегічним питанням, оскільки вона впливає на прибуток, рівень попиту, прихильність споживачів, способи просування товару на ринок. Зазвичай виділяють три групи цінових стратегій: піонерні; стандартні; адаптаційні [1,с.133-134].
Після вибору стратегії фірмою, її реалізації або внаслідок прийнятого рішення зміни стратегічних напрямків необхідно провести її оцінку. Вона здійснюється у вигляді аналізу того, як враховані фактори при її формуванні. Результати оцінки дозволяють визначити, чи приведе вибрана стратегія до досягнення фірмою своїх цілей чи ні. Отже, задача підприємства обрати оптимальну стратегію проникнення на зовнішній ринок, обравши той тип стратегії, який найбільш ефективно дозволить реалізувати поставлені фірмою завдання.
Список використаної літератури:
1. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учеб. для вузов / Л.Е.Стровский, С.К.Казанцев, Е.А.Паршина и др.; Под ред. проф. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 847 с.
2. Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. Пос/ М.І. Дідківський – К.: Знання, 2006. – 462 с.
3. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. пос. / О. А. Кириченко – К.: Знання-Прес, 2002. – 384 с.
4. Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Сіваченко І.Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. пос./ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 792с.
5. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку : Моногр./ А. П. Наливайко. – К.: КНЕУ, 2001. – 227с.
____________________________________________________
Науковий керівник: Луценко І.С., к.е.н., доцент, Київський національний технічний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter