|
Нова криза спіткала Україну в період глобальних змін, а тому Україні потрібна принципово нова національно-економічна стратегія, яка в нинішніх умовах повинна, перш за все, бути спрямованою на створення ефективної економічної системи і самодостатньої економіки, на системне і послідовне поєднання державного регулювання економіки з ринковими методами саморегулювання та на розумне використання існуючого міжнародного досвіду трансформації економічних систем в напрямку соціально-орієнтованої ринкової економіки, що дасть можливість створити сильну економіку для сучасної України.
Сьогодні потужний аграрний сектор унікальний за своїми параметрами, енергетичним комплексом та величезним потенціалом розробки і впровадження високих технологій.
Щоб розкрити ці можливості, ми маємо модернізувати нашу економіку, підвищити рівень виробництва до сучасних світових стандартів, забезпечити зацікавленість інвесторів до України. І тоді ми зможемо бути сильною та надійною ланкою всесвітнього ринку продовольства, учасником нових енергетичних мереж та експортером найпрогресивніших технологій, якими користуються громадяни усіх країн світу.
Зважаючи на це, процес відкриття національної економіки повинен відповідати стану її конкурентоспроможності, інакше під тиском сильних іноземних конкурентів вітчизняні виробники будуть усунені з внутрішнього ринку. Для забезпечення економічної безпеки, зокрема продовольчої, також важливо визначити перелік продукції, що повинна вироблятися в Україні з будь-якої кон’юнктури на світових ринках і незалежно від конкурентного середовища на внутрішньому ринку.
Значної шкоди економічній безпеці України завдає приховування суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності валютної виручки закордон, а також експорт товарів за демпінговими цінами. Ці втрачені кошти стали б важливим інвестиційним ресурсом для реформування української економіки, її структурної перебудови і виключили б необхідність іноземних кредитів, що надаються на жорстких умовах і посилюють боргову залежність України.
Складовою економічної безпеки України є її продовольча безпека.
Економічна аграрна політика повинна бути спрямована на максимальне задіяння економічних механізмів стимулювання розвитку аграрної економіки, широке використання державних важелів і ринкових регуляторів розвитку аграрного сектора, насичення ринку вітчизняними продовольчими продуктами, поліпшення системи матеріально-технічного постачання господарств та інше.
Результатом здійснення економічної політики має бути створення максимально сприятливих економічних умов для розширеного відтворення у всіх галузях і сферах агропромислового комплексу , стабільного нарощування виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, максимального забезпечення ними населення, підвищення економічної ефективності функціонування агропромислового виробництва, виведення сільського господарства і всього агропромислового виробництва на рівеньвисоко розвинутих країн світу.
Проблеми насичення продовольчого ринку та цін на продовольчі товари є загальносвітовими і турбують урядовців, підприємців, політиків багатьох країн.
Тому практично всі країни запроваджують певні заходи для насичення та стабілізації цін на внутрішніх продовольчих ринках: стимулюють власне виробництво, знімають обмеження на імпорт продовольчих товарів або вводять експортні обмеження.
Основною умовою максимального насичення аграрного ринку вітчизняними продовольчими продуктами є врахування оцінки впливу усіх ланок агропромислово-торговельного ланцюга на шляху просування продовольчих товарів до кінцевого споживача. Останній визначає місце кожного ринкового суб’єкта господарювання в процесі конкурентоспроможності.
Складність формування продовольчого аграрного ринку вітчизняними продовольчим продуктами пов’язана з необхідністю врахування багатьох чинників та умов, різних за змістом, характером і пріоритетами щодо їх ролі і значення у ринкоутворюючому процесі. Тому ігнорування хоча б одного з них здебільшого призводить до негативних наслідків.
Конкретизуючи економічну природу просування вітчизняних продовольчих товарів до споживача, слід зазначити, що успішне функціонування гуртової торгівлі зумовлюється зростанням обсягів торгівлі у межах інтегрованих виробничо-комерційних структур; розширенням і модифікацією біржової торгівлі, використаннямхеджування та опціонної торгівлі.
Важливим засобом вирішення проблеми національного продовольчого ринку є організаційний вплив як складовий елемент механізму його функціонування.
Основними товаровиробниками сільськогосподарської продукції в Україні на сьогодні є господарства населення та сільськогосподарські підприємства, зокрема господарські товариства, приватні підприємства та фермерські господарства.
Сучасний стан ринку сільськогосподарської продукції та продовольства характеризується досить повільним формуванням інфраструктури, яка була б здатна забезпечити скорочення витрат сільськогосподарської продукції, поліпшити її якість, сприяти формуванню ринкових цін, фінансовому й інформаційному забезпеченню даного процесу. Наявні проблеми ще більше ускладнюються внаслідок того, що не створена мережа посередницьких структур, які б на конкурентній основі сприяли збуту продукції за вигідною ціною. Відсутня ринкова інформація.
Розвиток реформ і відносне збільшення виробництва сільськогосподарської продукції повинно супроводжуватись адекватним формуванням внутрішнього аграрного ринку, створенням сприятливого ринкового середовища для функціонування сільського господарства. Повинні бути задіяні ефективні механізми держаного регулювання ринку сільськогосподарської продукції, формування і наповнення товарами і фінансовими потоками ринкової інфраструктури.
У зв’язку з цим формування і забезпечення послідовного розвитку аграрного ринку стає одним з пріоритетних завдань, подальшої ринкової трансформації галузі. Організація прозорого аграрного ринку має розглядатися як один з інструментів оздоровлення фінансового стану сільського господарства, підвищення його інвестиційної привабливості, вирішення інших завдань економічного та соціального розвитку села.
Аналіз останніх досліджень показує, що аграрний ринок формується і функціонує під впливом об’єктивних економічних законів, зокрема закону вартості, закону попиту та пропозиції. Саме на основі останніх формується ринкова ціна, яка врівноважує попит та пропозицію, регулює обіг та асортимент товарів, що виробляються, впливає на розвиток виробництва і становить основний регулятор господарської діяльності.
Внаслідок непрозорості збуту продукції цим каналом виникає найбільше цінових і фінансових проблем галузі, мають місце найнижчі ціни на продукцію і найгірша їх кон’юнктура.
Це дозволяє дійти висновку: основні фінансові проблеми аграрного сектору сконцентровані у сфері збуту продукції. Спрямування основних товаропотоків продукції до неорганізованих комерційних каналів збуту з непрозорими умовами купівлі-продажу, визначенням кількості, якості продукції та цін, призводить до значних фінансових втрат галузі.
Тому організація і впорядкування аграрного ринку і, насамперед, сегмента комерційно-посередницького збуту продукції мають стати пріоритетними завданнями у розвитку агропромислового комплексу України.
Сьогодні селянські та фермерські господарства виробляють 70% овочевої і тваринницької продукції, тому вони повинні самі ініціювати створення обслуговуючих кооперативів, адже це повністю відповідає їхнім інтересам.
Одним з основних надто важливих складових елементів сфери реалізації сільськогосподарської продукції є централізовані оптові ринки з функціями: забезпечення облаштованого місця зустрічі продавців і покупців за мінімізовану оплату торгових місць; створення сприятливих умов для здійснення відкритих оптових торгів, у тому числі аукціонних; надання товаровиробникам послуг з транспортування, складання та зберігання продукції, а також з формування великих товарних партій стандартизованої продукції; створення доступу до ринкової інформації.
Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався та потребує переходу на інтенсивний шлях виробництва вітчизняних продуктів харчування для споживання населенням України.
Реалізація стратегічних цілей держави в сфері аграрної політики та продовольчої безпеки тісно пов’язана з інфраструктурою аграрного ринку, його стабільним функціонуванням та ефективністю діяльності окремих господарських суб’єктів.
Основними напрямами удосконалення ефективності інфраструктури ринку є розвиток інститутів гуртової торгівлі, зокрема оптових ринків, агроторгових домів, бірж, а також інформаційно-консультаційне забезпечення товаровиробників. Удосконалення інфраструктури ринку сприятиме оптимізації систем маркетингу та каналів збуту продукції для всіх виробничих суб’єктів ринку.
В перспективі для максимального насичення аграрного ринку вітчизняними продовольчими товарами доцільно було б:
- розробити та реалізувати в Україні цільову програму розвитку національної мережі регіональних сільськогосподарських оптових ринків;
- сформувати інституційні структури управління розвитком і функціонуванням оптових сільськогосподарських ринків;
- удосконалити правове та сформувати сприятливе економічне середовище для ефективного функціонування елементів маркетингової інфраструктури, створених сільськогосподарськими товаровиробниками на кооперативних засадах (виробничих кооперативах);
- знайти важелі посилення державного регулювання щодо виробництва сільськогосподарської продукції вітчизняними підприємствами та надання їм допомоги (дотацій) при вирощуванні чи виробництві продукції, якої в країні недостатньо для споживання громадянами як зі сторони законодавчої гілки влади, так і з боку виконавчої.
Отже, одним із важливих способів виходу України з економічної кризи є створення ефективного механізму соціального захисту населення, вироблення цілісної державної політики у сфері економічної безпеки України, зокрема продовольчої та забезпечення її реалізації, що в свою чергу сприятиме недопущенню негативних і кризових явищ в майбутньому та створенню сильної економіки для сучасної України.
Список використаних джерел:
1. Андрейчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-е вид., доп. і перероблене. –К.: КНЕУ, 2002 – 264с.
2.Мацибора В.І., Збарський В.К., Мацибора Т.В. Економіка підприємства: Навч.посібник. –К.:Каравела, 2008. – 312с.
3.Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» // Голос України . – 2004. – 7 вересня.
4. Участь підприємств АПК у формуванні сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (організаційно-правові економічні засади)/Проект Tacis «Сприянняс.-г. кооперативних організацій в Україні». – К.:2001. – 45с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter