Теоретичною основою дослідження слугує концепція Brandenburger A. M. і B. J. Nalebuff (1996), яка містить нове трактування ідеї співробітництва. Для цього автори використовують термін «со-конкуренція». Вони розуміли со-конкуренцію як прикладну бізнес теорію на кшталт теорії ігор. Проте рівень їх публікацій був орієнтований на непрофесійних читачів.
Термін «со-конкуренція» був визначений задовго до публікації книги Brandenburger A.M. і B.J. Nalebuff без отримання суспільної уваги. Уже в 1911 році, S. Pike, власник фірми «Sealshipt» з виробництва устриць, ввів слово «со-конкуренція» для того, щоб описати відносини між його 35000 дилерів устриць, заявивши: «Ви тільки один з декількох дилерів, що продають наших устриць у своєму місті. Але ви не в конкурентній боротьбі один з одним. Ви співпрацюєте один з одним, щоб розвивати бізнес більше для кожного з вас. Ви знаходитесь у «со-конкуренції,» а не в конкуренції».
У 1913 році T. Cherington у своїй книзі «Реклама як рушійна сила бізнесу» вперше згадав про «со-конкуренцію». Каліфорнійський історик R. Hunt знову ввів поняття «со-конкуренція» в своїй статті в Los Angeles Times у 1937 році. Проте, жодне з цих ранніх стверджень не отримало ніякої уваги громадськості. За більш ніж півстоліття не було жодної апробованої публікації, яка б використовувала дане поняття.
Проте основний імпульс було надано Brandenburger A. M. і B. J. Nalebuff, хоча і в ненауковому стилі. Згодом прослідувало безліч літературних внесків і посилань як до теоретичних питань, так і до деяких галузей промисловості.
Італійські дослідники Dagnino G.B. (Університет Катанії, о. Сицилія) і Padula G. (Університет Бокконі, м Мілан) в 2002 році представили всебічне введення в теоретичні дослідження у сфері со-конкуренції. Вони стверджують, що со-конкуренція - це сфера, яка ще не була достатньо досліджена у зв'язку з обмеженими або неіснуючими теоретичними основами.
В 2002 році французький професор університету Монпельє і афілійований професор Школи Економіки в Монпельє Frédéric Le Roy заснував на базі університету лабораторію з дослідження «со-конкуренції» (MRM Coopetition Lab).
Професор кафедри транспорту і логістики в Університеті Нап’єр в Единбурзі Song (2003) пояснює значення со-конкуренції в портовій галузі.
Шведський професор Zineldin (2004) рекомендує планувальникам стратегій і маркетингу в організації розглядати потенційні вигоди від співпраці і узгодженості з конкурентами. Він стверджує, що «со-конкурентне партнерство» є ефективною відповіддю на загрози і можливості навколишнього середовища. Професор Університету Lou представляє в своїй книзі «Со-конкуренція в міжнародному бізнесі» (2004) різноманітні проблеми бізнес-відносин між різними країнами. Він розглядає со-конкуренцію як «слабо пов'язану систему, в якій агенти мають певну взаємозалежність, не втрачаючи при цьому свою організаційну відособленість».
Ren I Shi (Китай, 2005) висловили думку, що залежність між взаємодіючими агентами визначає ступінь співробітництва і залежить від тривалого періоду взаємної вигоди. Професор Університету Gurnani (2006) фокусується на управлінні ланцюгами поставок. Професор Політехнічного інституту і університету штату Вірджинія Gnywali (2006) заглиблюється у вивчення переваг і недоліків певних позицій в мережевих структурах. Cheng і Fan (2006) аналізують стійкість стратегічних альянсів.
Далі прослідували також ряд вчених, які розглядами теорію со-конкуренції на рівні галузей (Lopez-Gomez and Molina-Meyer (2007), Sierra and Debenham (2007), Cheng (2008), Bojar and Drelichowski (2008), Bakshi and Kleindorfer (2008), Ngo and Okura (2008), Eriksson (2008), Guan (2009), Geuguen (2009), Schoo (2009), Herzog (2010), Fernandez A.-S. (2014).
Особливу увагу щодо визначення «со-конкурентної напруженості на рівні робочої групи» в галузі космічній та телекомунікацій приділила Fernandez A.-S. (2014). Класифікацію нових форм со-конкуренції для авіакомпаній учасників авіаційних альянсів розробив Paul Chiambaretto (2015)/ Також група дослідників Університету Монтпілье визначали, що «со-конкуренція» наповнена парадоксальною напруженість із-за поєднання двох протилежних сил – конкуренції та співробітництва (Fernandez A.-S., Gnyawali (2014), Gnyawali and Park (2011), Raza-Ullah (2014), Tidstrom (2014).
Відносно української наукової школи, то Мальчик М.В. визначає «со-конкуренцію» як «допомогу при конкуренції», Вольфганг Дюріг як «дуальність конкуренції та кооперації на ринках».
Узагальнивши теоретичні підходи та спираючись на підходи наукових шкіл можна визначити «со-конкуренцію (coopetition) як одночасну співпрацю конкуруючих компаній, що працюють в одній сфері на рівні робочих груп». Увага акцентується також на робочі групи, оскільки при співпраці двох конкурентів створюються відокремленні структурні підрозділи, які безпосередньо працюють над проектом, тим самим захищаючи інтелектуальну власність. Ефективна стратегія со-конкуренції має включати саме забезпечення ефективної роботи даної групи та зменшення напруженості, що призводить до збільшення соціального та економічного ефекту.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter