В умовах глобалізаційних процесів [1], посткризових явищ і російської агресії основним напрямом державної політики України, як внутрішньої, так і зовнішньої є приєднання до країн європейського товариства та повноправна участь у ЄС. З підписанням угоди про асоціацію з ЄС та наданням Україні перспективи членства в неї появляється можливість залучення іноземних інвестицій і нових технологій [2], підвищення конкурентоспроможності національного товаровиробника, виходу на нові фінансові ринки.
Нині в Україні діє банкоцентрична модель фінансового ринку, на якому головну роль відіграють понад 130 банківських установ. Банківська система в Україні сформована давно й доволі успішно функціонує. Однак, за умови подальшої інтеграції у світовий і європейський фінансовий ринок постає потреба в пошуку шляхів оптимізації діяльності іноземних і вітчизняних небанківських фінансових установ (НФУ).
У розвинених країнах світу ринки фінансових послуг є важливим елементом фінансових систем, а нагляд за фінансовими посередниками й регулювання їх діяльності є невід’ємною частиною економічної та фінансової політики урядів і центральних банків. Крім того, фахівці МВФ рекомендують якнайшвидше провести реформи державного регулювання фінансового сектору. Зокрема, країнам, економіка яких розвивається, вони рекомендують обмежувати утворення фінансових дисбалансів, створювати стійкі фінансові системи.
В Україні державне регулювання ринків фінансових послуг перебуває на етапі становлення, проте вже створені структури потребують незалежності у своїх діях. Тому доцільним є вивчення світового та європейського досвіду регулювання цих ринків задля подальшого вдосконалення системи вітчизняного державного регулювання [3]. Зазначимо, що сьогодні можна виокремити три основні моделі регулювання фінансового ринку: секторну, модель перехресного регулювання та модель єдиного нагляду
Прикладом моделі перехресного регулювання є Нідерланди, де ЦБ після об’єднання з Радою з питань страхових компаній і пенсійних фондів став єдиним органом пруденційного нагляду, а нагляд за комерційними операціями на фінансовому ринку здійснює окремий орган, який відповідає за інформаційну прозорість, моніторинг приватного бізнесу та надання достовірної інформації [4, с. 37].
Створення та функціонування в країні мегарегулятора дає можливість уніфікованого нагляду за фінансовим сектором, усунення дублювання функцій, економить бюджетні кошти і гарантує проведення єдиної фінансової політики в державі. Однак, за умов політичної та економічної нестабільності перехід до здійснення мегарегулювання необхідно здійснювати за об’єктивної потреби й готовності влади та ринку до них і належної підготовки процесу.
З погляду регулятивної системи найважливішим сьогодні є процес глобалізації ринків, яка впливає на дієвість державних регулятивних функцій, з одного боку, нівелюючи їх, а з іншого – активізуючи, оскільки інші суб’єкти глобального бізнесу (транснаціональні корпорації, регіональні економічні об’єднання, міжнародні організації) не здатні ефективно регулювати глобальні фінансово-економічні процеси в контексті реалізації національних інтересів [5].
Для більшості країн світу актуальною стає проблема адаптації державно-регулятивних функцій до досягнутого рівня глобальної самоорганізації ринку та всеохоплюючої інституалізації. Держава стає наймогутнішим і найвідповідальнішим суб’єктом представництва та захисту національних інтересів країни перед консолідованим Заходом, а також існуючими регіональними союзами, асоціаціями і ТНК. Для України це є особливо актуальним у зв’язку з її специфічним геополітичним положенням [6].
Розглядаючи державне регулювання вітчизняного ринку фінансових послуг, необхідно згадати про недавно підписану угоду між урядом України та МВФ щодо проведення реформ у межах програми standby. Зокрема, у фінансовому секторі вона передбачає моніторинг ситуації з ліквідністю фінансових установ, реструктуризацію та рекапіталізацію фінансових інститутів, удосконалення процесу регулювання та нагляду. Також із МВФ узгоджені позиції щодо проведення стрес-тестування та збільшення власного капіталу фінансових установ до 10 %, можливості використання державних коштів для рекапіталізації слабких фінансових інститутів і створення централізованого реєстру кредитів при НБУ [4, с. 38].
Сьогодні у світі поширюється тенденція до переходу держави від жорсткої моделі прямого втручання на рівні економічного базису до м’яких не директивних форм регулювання національної економіки. Прикладом може бути австрійська модель державного регулювання, основними базовими принципами якої є економічна стабільність; стимулювання економічного зростання завдяки політиці лібералізації та приватизації; свобода підприємництва тощо [7]. У той же час автор відзначає, що функціонування української держави відбувається з використанням моделі державно-монополістичного капіталізму: державне регулювання бюджетної, фінансової, податкової, дозвільної систем, розвитку інвестиційної сфери, конкуренції, підприємництва працює на зміцнення позицій великого фінансово-промислового капіталу, що призводить до негативних зрушень у соціально-економічній структурі суспільства. Тому керівник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій І. Бураковський висловив переконання, що без кардинальних реформ і зменшення ролі політичного втручання в економіку України важко буде здійснити її значний прогрес в напрямку більшої економічної свободи [8].
Як відомо, Індекс економічної свободи базується на 10-ти індексах, які оцінюються за шкалою від 0 до 100. Серед них такі як свобода бізнесу, свобода торгівлі, податкова свобода, державні витрати, грошова свобода, свобода інвестицій, фінансова свобода, захист прав власності, свобода від корупції. Загальний показник цього індексу в Україні склав у 2014 р. 49,3 бала, і це трохи краще (на 3 бали), аніж у 2013 році. Отримавши лише 49,3 бала Україна посіла в групі місце економічно невільних країн між Лесото і Гаїті. При цьому, серед 10 індикаторів економічної свободи України найбільш проблемними є показники: зі свободи інвестицій (20 балів), свободи від корупції (21,94 бала), захисту прав власності (30 балів), фінансової свободи (30 балів) [8].
Однак, найбільш різке падіння позицій України за останні роки відбулося за показником фінансова свобода (тісно пов’язана з фінансовою лібералізацією).
Під фінансовою свободою розуміють 5 напрямів: ступінь державного регулювання фінансових послуг, частка державної власності на фінансово-банківському ринку, рівень розвитку фінансового ринку, вплив держави на розподіл кредитів і відкритість ринку до міжнародної конкуренції. У 2014 році Україна тут отримала 30 балів, втративши за останні 5 років 20 балів. Це свідчить про високий ступінь втручання української держави в функціонування фінансового сектору. Така низька оцінка цього показника означає, що держава відіграє велику роль у розподілі кредитних ресурсів, володіє або контролює більшість фінансових установ, або домінує на ринку. Фінансові інституції та банки зазнають перешкод у своїй діяльності, а діяльність іноземних фінансових інституцій значною мірою обмежена.
Зауважимо, що нині вітчизняне законодавство не повною мірою відповідає потребам фінансового ринку, зокрема законодавство України не визначає відповідальність посадових осіб Нацкомфінпослуг за стан ринку фінансових послуг. Причиною цього є недостатня інституційна незалежність від виконавчої та законодавчої гілок влади, оскільки Нацкомфінпослуг підпорядковується КМУ, який уповноважений призначати та звільняти із посади її голову [9]. Існує також недостатня фінансова незалежність органів нагляду та регулювання. Часто посади розподіляються за критеріями фаворитизму, компромісу чи квоти політичних партій, а не професійності осіб. Низькою залишається і довіра населення України до ринку фінансових послуг.
Голова Національної комісії з регулювання у сфері фінансових послуг І. Пашко повідомив недавно про розроблення законопроекту щодо консолідації функцій з регулювання та нагляду за ринком фінансових послуг, який передбачає створення системи регулювання ринків фінпослуг двома регуляторами на базі Нацкомфінпослуг [10].
Непродуманість, непідготовленість і поспішність появи окремих регулятивних документів завдають шкоди та спричиняють нестабільність фінансової системи: так було з застосуванням реєстраторів розрахункових операцій при наданні банківських послуг, введенням обмежень на зняття готівкової валюти [11].
На наш погляд, для покращення ситуації з регулюванням фінансового сектору необхідно посилити незалежність та повноваження органів регулювання банків і НФУ, зокрема внести зміни до законодавства про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг з метою підвищення незалежності, самостійності, спроможності у сфері правозастосування; реформувати механізм фінансування регуляторів, дозволивши, зокрема, отримувати платню за послуги з учасників фінансового ринку.
Нарешті, важливе місце в реформуванні державного фінансового регулювання має відіграти послідовне виконання Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року, затвердженої Постановою Правління НБУ № 391 від 18.06.2015 року [12].
Список використаних джерел:
1. Трохименко В. Лібералізація ринку банківських послуг як прояв фінансової глобалізації // Вісник КНУ імені Т. Шевченка. Серія: Економіка. – 2011. – № 3. – С. 50-53.
2. Романчук О.Я. Державне регулювання інвестицій на Львівщині // Економіка та держава. – 2013. – № 6. – С. 84-88.
3. Кирилич Ю.В. Вплив фінансової лібералізації на макроекономічну стабільність країн Європейського Союзу. – Автореф. дис. … канд. економ. н. –08.00.02. – Львів: ЛНУ імені І. Франка, 2014. – 20 с.
4. Крупка І. Державне регулювання вітчизняного ринку фінансових послуг у контексті євроінтеграційних процесів // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія: Економіка. – 2014. – № 8. – С. 36-39.
5. Кельдер Т. Л., Грубась В. В. Держава в регулятивній системі глобального світу // Держава та регіони, Серія: Економіка та підприємництво. – 2009. – № 7, с. 94-97 [Текст] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://firearticles.com /derzhavne-reguluvannya-economiky/184-derzhava-v-regulyativnij-sistemi-globalnogo-svitu-kelder-t-l-grubas-v-v.html
6. Маліков В. В. Розвиток системи державного управління на сучасному етапі економічного розвитку // Держава та регіони, Серія: Державне управління. – 2010. – № 3. – С. 84-88.
7. Соскін О.І. Роль державного регулювання у формуванні моделі економічного розвитку: сучасні тренди та українські реалії // Теорія та практика управління економічним розвитком: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 22-24 листопада 2012 року). – В 3 т. – Т.1. – Донецьк: ТОВ «Фирма «Друк-Инфо», 2012. – 374 с. 112-114.
8. 141-е місце України в рейтингу за індексом економічної свободи : [Текст] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://expert.fpsu.org.ua/news/141-mistse-ukrajini-v-rejtingu-indeks-ekonomichnoji-svobodi.
9. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12.07.2001 р. № 2664-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/ laws/show/2664-14.
10. Порошенко вніс у Раду законопроект про консолідацію держрегулювання ринків фінпослуг. – 20.07.2015 [Текст] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rbc.ua/ukr/news/poroshenko-vnes-radu-zakonoproekt-konsolidatsii-1437411668.html
11. Гонтарева оголосила про початок лібералізації фінансового ринку та ослаблення адміністративних обмежень. – 3 червня 2015 [Текст] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.newsru.ua/finance/03jun2015/nachalo.html.
12. Комплексна програма розвитку фінансового сектору України до 2020 року. – К.: НБУ, 2015. – 56 с. – [Текст] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=18563297.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter