Сьогодні рівень кооперації між компаніями у цілому світі зростає. Все більших масштабів набуває розвиток відкритих інновацій. Відкриті інновації є фундаментальним чинником формування та розвитку корпоративного венчурного бізнесу. Драйвером розвитку корпоративного венчурного бізнесу є реалізація корпоративної політики відкритих інновацій. Така політика надає корпорації доступ до спільно створюваних науково-технічних платформ, лабораторій, спільних розробок та інвестиційних проектів, отримання консультацій в мережі партнерів, водночас продовжуючи знаходитись з ними у стані інноваційної конкуренції. Відкритість корпорації для інноваційної бізнес-спільноти та інноваційного ринкового середовищ є одним з найважливіших факторів успіху компанії.
На сьогодні, детермінанти ефективного функціонування венчурного бізнесу корпорації мають різний фокус та спрямовані на оцінку результату якісними та кількісними показниками. Загалом фактори успіху можна класифікувати на суб’єктивні та об’єктивні, бімодальні та мультимодальні, внутрішні (мікро рівень корпорації) та зовнішні (макро рівень) фактори успіху [1]. Корпорація безпосередньо може впливати лише на внутрішні фактори. Внутрішні фактори можуть бути розподілені на загально корпоративні фактори, фактори окремих функцій (НДДКР, маркетинг тощо) та фактори особистісні (співробітники). Зовнішні фактори не підпадають під вплив корпорації, і включають в себе наступне: місце розташування, ринковий потенціал, рівень конкуренції тощо.
Німецький дослідник Філіп Дауштедт запропонував світовій спільноті модель факторів успіху корпорації у венчурному бізнесу [2]. Дана модель складається з таких елементів:
1. Визначена стратегія (цілі, бажаний результат та способи його виміру);
2. Джерела фінансування (генерація інвестиційних можливостей);
3. Фінансова та організаційна перевірка компаній на перед інвестиційній стадії;
4. Синдикація (спільні інвестиції узгоджені з іншими інвесторами, партнерами);
5. Венчурна підтримка (пост інвестиційна підтримка компаній у подальшому розвитку);
6. Зовнішні комунікації (мережа зв’язків з постачальниками, клієнтами, партнерами з науково – дослідної роботи);
7. Зовнішня колаборація (партнерства та співпраця з зовнішніми компаніями);
8. Внутрішня колаборація (діяльність венчурних підрозділів спрямована на передачу знань від портфельних компаній до бізнес-одиниць материнської корпорації);
9. Стратегія виходу з бізнесу (найбільш поширеними є інтеграція у бізнес материнської корпорації, продаж, розміщення акцій на ринку IPO, вторинний продаж та ліквідація).
Досвід діяльності корпоративних венчурних інвесторів доводить, що вищенаведені фактори є важливими в процесі здійснення венчурного бізнесу. Проте варто відзначити,що корпорація може досягти довгострокового ефекту від венчурної діяльності притримуючись двосторонньої стратегії, яка орієнтована як на стратегічні вигоди так і на фінансові вигоди, прикладом є корпорація «Intel», яка є успішним гравцем у сфері корпоративного венчурного бізнесу дотримуючись балансу між фінансовою вигодою та стратегічнимицілями у власній бізнес моделі.
Список використаних джерел:
1. Herr, C. (2007): Nicht-linerare Wirkungsbeziehungen von Erfolgsfaktoren derUnternehmensgründung, Wiesbaden
2. Success Factors in Strategic Corporate Venturing (2013),vorgelegt von MSc Philipp Dauderstädt aus Bonn, Berlin, 192 p.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter