Сучасні умови господарювання, які характеризує зростання складності виробничих процесів, поглиблення залежності від змін попиту на продукцію товаровиробників, необхідність здійснення стратегічного планування та розробки стратегій розвитку, вимагають формування й реалізації напрямів підвищення ефективності господарювання підприємств. За таких обставин зростає необхідність у диверсифікації виробництва та розробці на цій основі відповідних стратегій.
Поняття «диверсифікація» не має однозначного визначення. Так, Скоробогатов М. М. зазначає, що «диверсифікація – це одночасний розвиток декількох або багатьох не взаємопов’язаних технологічних видів виробництва або обслуговування, розширення асортименту виробництва або послуг» [2, с. 18]. На відміну від попереднього дослідника, Слава С. С. у своїй роботі дає таке визначення: «диверсифікація – це розширення номенклатури товарів (послуг) підприємства за рахунок споріднених чи нових, які можуть виготовлятися і збуватися з використанням існуючого потенціалу, а також розвиток діяльності фірми, в абсолютно нових для неї галузях» [3, с. 109]. Незважаючи на певну відмінність у підходах до визначення, більшість дослідників пов’язують диверсифікацію саме з переходом до мульти-виробництва з широким асортиментом продукції.
Уточнюючи думки вчених, вважаємо, що диверсифікація – це поширення господарської діяльності на нові сфери з метою перерозподілу ризиків, які виникають в процесі такого господарювання шляхом розробки та реалізації відповідної стратегії.
Диверсифікація існує у двох основних формах [3, с. 109]:
– розширення асортименту товарів, організація випуску нових видів продукції в межах «власної» галузі, тобто збільшення числа модифікацій певного виду товару, які задовольняють попит окремих груп споживачів;
– вихід за межі основного виду діяльності, проникнення в нові галузі та сфери господарства.
Проте розвиток господарської діяльності, зміни зовнішнього середовища, зростання його невизначеності, розвиток підприємництва й у тому числі, міжнародного, може призводити до появи нових форм, зокрема, трансакційної.
В сучасних умовах господарювання підприємство повинне швидко реагувати на зміни умов зовнішнього середовища та ефективно об’єднувати різні напрямки діяльності задля посилення конкурентної позиції. Така ситуація вимагає переходу до стратегічного планування.
Стратегія підприємства – це стала послідовність дій, яка забезпечує максимально ефективне функціонування підприємства та дозволяє найбільш доцільно використовувати його сильні сторони. Будь-яка стратегія завжди має індивідуальний характер, оскільки вона формується і впроваджується під впливом чинників внутрішнього та зовнішнього середовища для конкретного підприємства. Але всі стратегії можна об’єднати у наступні групи: стратегії концентрованого зростання, стратегії інтегрованого зростання, стратегії стабілізації, стратегії реструктуризації, стратегії диверсифікованого зростання та стратегії скорочення.
Окремо слід виділити стратегію диверсифікації, оскільки її застосування, на думку Скоробогатова М. М., дає змогу «підвищити ефективність діяльності підприємства не лише на сьогодні та в найближчому майбутньому, але й на тривалу перспективу» [2, с. 18].
У сучасній літературі розрізняють наступні види стратегій диверсифікації: вертикальна (концентрична), горизонтальна та конгломеративна диверсифікація.
Стратегія вертикальної диверсифікації передбачає виробництво підприємством нових видів продукції, які в технологічному та маркетинговому відношеннях пов’язані з товарами, що вже випускаються.
Стратегія горизонтальної диверсифікації передбачає освоєння нових сфер господарської діяльності, які б задовольняли потреби вже наявної клієнтської бази підприємства.
Стратегія конгломератної диверсифікації передбачає розширення діяльності за рахунок освоєння нетипових для цього підприємства видів діяльності, що потребує застосування нових технологій та нових споживачів.
Внаслідок впровадження будь-якої зі стратегії диверсифікації підприємство в першу чергу передбачає збільшення прибутку. У випадку впровадження вертикальної стратегії диверсифікації зростання доходу очікується за рахунок переносу постійних та умовно-постійних витрат на більшу кількість продукції. У випадку впровадження горизонтальної стратегії диверсифікації збільшення прибутку можливе за рахунок збільшення частки ринку та незначних витрат на освоєння споріднених видів бізнесу. Впровадження стратегії конгломеративної диверсифікації вимагає значних затрат, проте за рахунок розширення сфер бізнесу та збільшення кількості нових споживачів очікується і збільшення прибутку. Дану стратегію зазвичай використовують лише потужні підприємства.
Найоптимальнішою вважається горизонтальна диверсифікація, оскільки її впровадження дозволяє вийти на нові ринки з мінімальними маркетинговими витратами.
Проте вибір стратегії не може визначатись лише якимось одним із факторів, адже слід приймати до уваги технологічний, маркетинговий, ринковий, споживацький та інші фактори впливу. Відтак, і масштаби діяльності, і навіть форма власності суб’єкта господарювання можуть визначати вибір стратегії диверсифікації.
Разом з тим, вирішувати проблеми диверсифікації доцільно, враховуючи наявний стан в економіці та розвиток інноваційних процесів [1].
Саме тому, пропонуємо стратегії диверсифікації доповнити таким видом як стратегія комплексної диверсифікації, яка буде уособлювати в собі напрямки диверсифікації узагальнених вище стратегій – вертикальної, горизонтальної та конгломеративної та може використовуватись підприємствами, яким притаманний такий тип організаційної структури як наприклад, стратегія єдиного бізнесу чи матричний. Це буде призводити до зростання ефективності господарювання у довгостроковому періоді.
Отже, диверсифікація – це багатозначний термін, який може охоплювати розширення асортименту продукції підприємства, впровадження нових видів виробництва, частково пов’язаних з основною діяльністю, а також освоєння нових сфер бізнесу з метою перерозподілу ризиків, які виникають в процесі такого господарювання шляхом розробки та реалізації відповідної стратегії, а також підвищення ефективності господарювання та посилення конкурентоспроможності.
Список використаних джерел:
1. Кривов’язюк І. В. Криза та інноваційна діяльність промислових підприємств України / Кривов’язюк І. В. // Актуальні проблеми економіки. – 2014. – № 9 (159). – С. 218-223.
2. Скоробогатов М. М. Диверсифікація як один із шляхів підвищення ефективності діяльності підприємств у сучасних умовах / М. М. Скоробогатов, О. І. Куцерубова // Економічний вісник Донбасу. – 2011. – № 3 (25). – С. 18-21.
3. Слава С. С. Диверсифікація як ефективний механізм забезпечення розвитку підприємства / С. С. Слава, В. В. Галагурич // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Економіка. – 2014. – Вип. 1 (42). – С. 109-111.
_________________________
Науковий керівник: Кривов’язюк Ігор Володимирович, професор, Луцький національний технічний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter