Страхове забезпечення безпеки дорожнього руху у світовій практиці має досить багату історію. Зокрема, 1 лютого 1898 року, уже через три роки після того, як в 1895 році в США винайшли автомобіль, американець Трумен Мартін застрахував першу машину в американській страховій компанії «Travelers Insurance Company». Він заплатив $12,25 за поліс зі страховою сумою $500. Ціна поліса була досить значною, але страхувальника можна зрозуміти: автомобіль у ті часи був розкішшю. Його могли собі дозволити кілька тисяч осіб на всю країну, а коней було більше ніж 20 млн. голів. Саме зіткнення із цим численним «гужовим транспортом» і побоювався Мартін Трумен [1]. Після цього випадку у США спостерігалися продажі аналогічних страхових полісів, але широкого поширення вони не знаходили.
Наприкінці XIX ст. страхові поліси англійських страховиків, як правило, поєднували страховий захист учасників дорожнього руху: автомобіля і водія від пошкоджень внаслідок ДТП, а також від цивільно-правової відповідальності. Проте пізніше виявилося, що застосуван¬ня класичної формули страхового захисту водіїв від цивільно-правової відповідальності найменшою мірою відповідало інтересам жертв ДТП, оскільки страхові відносини укладалися між безпосередніми учасниками – страховиком та страхувальником, і страхове відшкодування отримувала особа, яка заподіяла шкоду. Проте це не надавало гарантій того, що страхувальник, отримавши страхову суму, сплатить її потерпілій особі. Оскільки таких ситуацій в історії страхування траплялося чимало, то подібний підхід не знаходив підтримки в суспільстві, оскільки недостатньо враховував інтереси жертв ДТП. Тому спеціалісти почали шукати таке правове вирішення даної ситуації, яке не дозволяло б ухилятися від відповідальності будь-кому винуватців ДТП [2, с. 19].
Важливою проблемою, що привертала увагу владних структур розвинених країн світу в першій половині ХХ століття, був розвиток автомобільного транспорту. У міру того, як ціни на автотранспорт ставали все доступнішими, а їх кількість збільшувалась, питання відшкодування заподіяної в результаті ДТП шкоди ставало дедалі актуальним. Необхідно було передбачити компенсацію потерпілим особам, кількість яких постійно зростала. Крім цього, водіїв теж необхідно було захистити від відповідальності, яка зростала й загрожувала їхньому добробуту: вони були зобов'язані компенсувати нанесену шкоду, залишаючись надалі платоспроможними. Держава повинна була піклуватися про це також [3, с. 145].
Усе змінили 20-і роки ХХ ст., коли ввімкнувся конвеєр Генрі Форда. Реальна небезпека, що виникла у зв'язку з різким збільшенням кількості автотранспорту на дорогах, зажадала певного страхування на випадок нанесення шкоди. Тоді й народилася ідея страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, крім уже існуючого добровільного страхування автомобілів.
Першопрохідником у даному страхуванні став штат Массачусетс. В 1925 році цей штат уперше запровадив обов'язкове страхування цивільної відповідальності водіїв автотранспорту. Його прикладу незабаром пішли інші штати США.
Із числа європейських країн Данія, Фінляндія й Норвегія перші в 1927 році запровадили обов'язкове страхування цивільної відповідальності автомовласників. У 1930 році їх приклад наслідувала Англія, в 1932 році - Люксембург, в 1934 році - Ірландія, в 1935 році - Чехословаччина, в 1939 році - Німеччина. У Франції й Бельгії обов'язкове страхування цивільної відповідальності уведено лише в 50-х роках, ще пізніше - в Італії [4, с. 23].
На інших континентах першими ввели цей вид страхування: Бірма в 1934 році, Індія в 1939 році, Південна Африка в 1942 році, Гонконг, Шрі-Ланка й Уганда в 1951 році.
Особливістю страхування цивільної відповідальності, на відміну від інших видів страхування, є захист не тільки інтересів страхувальника, але й, насамперед, потерпелої особи. Тому найчастіше воно передбачено національним законодавством в обов'язковій формі [5, с. 26].
На сьогодні з європейських держав не має жодної, яка б не ввела обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Натомість є країни, де відсутній відповідний страховиій захист потерпілих внаслідок ДТП. Наприклад, в Азії - це Ліван, Північна Корея, Таджикистан, Туркменістан, Ємен, в Америці - Еквадор, Нікарагуа, Гренада, в Африці - Сомалі, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Мозамбік, Сьерра Ліоні, Екваторіальна Гвінея [6].
У США страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів повністю віддано на відкуп штатам, які можуть встановлювати власні вимоги. У їх більшості діє система страхування, аналогічна європейській, тобто обов'язкове страхування цивільної відповідальності на випадок заподіяння шкоди здоров'ю або майну третіх осіб. Хоча є і виключення - наприклад, в штаті Нью-Гемпшир обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів не потрібне, а в одному з найстаріших штатів країни - Вірджинії - замість відповідного страхування можна заплатити в бюджет суму $500, що дозволяє зареєструвати машину без наявності страхового поліса. Проте в штаті Північна Кароліна водійські права взагалі неможливо отримати без обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів [7].
У США існує дві прямо протилежні моделі, що відповідають на питання про те, хто повинен відшкодовувати шкоду в разі інциденту. Згідно «моделі стадіону» (ballpark model), що практикується в Нью-Гемпширі, кожен повинен бути «сам за себе». Тобто що б не трапилося, всі витрати, пов'язані з відновленням здоров'я або майна, буде нести потерпілий, навіть якщо в події немає його провини. Ідею подали поширені в країні бейсбольні стадіони, де відвідувачі часто отримують травми від бейсбольних м'ячів і де адміністрація ніякої відповідальності за це не несе.
Навпаки, «модель Діснейленду» (Disneyland model) зобов'язує відшкодовувати шкоду, заподіяну третім особам, саме винуватців ДТП. Своєю назвою модель зобов'язана парку розваг Діснейленд, де керівництво несе відповідальність за будь-який нещасний випадок, що стався з відвідувачами. Найвищим проявом цієї моделі є ідея віддати обов'язок реєструвати машини (видавати їм номери) саме страховим компаніям, які одночасно мають і страхувати їх. Зараз видачею автомобільних номерів займаються владні структури кожного штату.
В Японії обов'язкове страхування автоцивільної відповідальності істотно відрізняється від Європи. Відповідальність водія страхується виключно в плані відшкодування потепілому заподіяної шкоди здоров'ю та життю, тобто збиток майну потерпілого страховою компанією не відшкодовується і всі ремонтні роботи оплачуються винуватцем ДТП. Причому, страхові виплати будуть здійснені всім потерпілим внаслідок ДТП особам, крім винного водія, його родичів і власника автомобіля, яким керував винний. Тобто, якщо, наприклад, за кермом сидів батько, а син був пасажиром, ні той, ні інший у разі отримання травм, страхових виплат не отримають. Ще одна особливість японської "автоцивілки" - вартість страхових внесків фіксована Законом "Про автоцивільну відповідальність" і єдина для всіх, тобто ніяких коефіцієнтів за потужність, вік, безаварійність та інше не існує. Законом визначено також строк договору, що може становити 12, 13, 24, 25, 36 або 37 місяців [8].
Отже, еволюція страхового забезпечення безпеки дорожнього руху пов'язана переважно із запровадженням обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. У різних країнах це здійснювалось як соціальна міра, спрямована на створення фінансових гарантій відшкодування шкоди, заподіяної власниками транспортних засобів третім особам.
Список використаних джерел:
1. История страхования / Ваше страхование // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// www.insure.ru/articles/istoriya-osago.
2. Нескороджена Л. Л. Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні: історичний аспект // Юриспруденція: теорія і практика. – 2007. – №3. – С.19-24.
3. Бондар О. В., Залєтов О. М., Фурсевич П. П. Обов’язкове страхування – К.: Міжнародна агенція „Бізон”, 2005. – 496 с.
Шевчук В. А. Страхование гражданской ответственности владельцев автотранспортних средств – М.: Издательский центр "Анкил", 4.1998.– 80 с.
5. Мельникова Людмила Николаевна. Проблемы страхования гражданской ответственности владельцев транспортных средств : Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 Москва, 2006. -197 с.
6. Если случилась авария… // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.klaxon.ru/archivepaper/StatNum.php?ELEMENT_ID=6565
7. Страхование в США// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://foreignavtostrax.ru/usa-insurance
8. Обязательное страхование автомобилей в Японии // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.osagovrn.ru/avtostrakhovanie-za-rubezhom/obyazatelnoe-strakhovanie-avtomobilei-v-yaponii
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter