Наявні демографічні дисбаланси в Україні, тінізація економіки, порушення принципу соціальної справедливості, високе податкове навантаження на фонд оплати праці знижує фіскальну ефективність податкової системи, що вимагає інституційного, організаційного та методологічного її удосконалення.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ст.95 Кодексу Законів про працю, заробітна плата - це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку, за трудовим договором, роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. За статтею 164.2.1 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику відповідно до умов трудового договору.
Отже, виникає семантичне протиріччя між поняттями у визначенні об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб – «загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід у вигляді заробітної плати», «винагорода, виплачена працівникові за виконану ним роботу» та «заробітною платою». Тобто, заробітна плата ототожнюється і з доходом та з винагородою. Крім того, використовується приблизна назва активної категорії «заробітна плата», розмір якої залежить від певних фізичних, психічних та інших зусиль працівника. Це дозволяє підходити до її оподаткування з тим самим лекалом, як й до пасивних доходів: оренди, відсотків на депозит, виграшів, дивідендів на акції. Такий підхід психологічно нівелює зусилля, які треба прикласти до будь-якої праці для отримання заробітної плати та урівнює працівника з особою, яка може не працювати, але отримувати дохід в розмірах заробітної плати або вищим за неї. В умовах, коли продуктивність праці в Україні складає 25% від середньоєвропейської та у 6,5 разів нижча, ніж американська, примусове зменшення ролі заробітної плати у структурі загальних доходів населення суперечить національним економічним інтересам держави. А відтак, оподаткування заробітної плати податком з доходу фізичних осіб стимулює підприємницькі структури ухилятися від сплати цього податку шляхом мінімізації вказаного доходу, призводить до виплати заробітної плати «у конвертах» та роботи без оформлення трудових відносин, що, в свою чергу, сприяє тінізації економіки.
Для приведення у відповідність сутності ПДФО з його економічним змістом, нами пропонується введення для оподаткування заробітної плати окремого податку із заробітної плати, а всі пасивні доходи (від оренди, відсотків на депозит, виграшів тощо) мають оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб. В умовах електронного обігу всіх фінансових трансакцій введення вказаного податку істотно не ускладнить роботу економічних служб, але приведе у відповідність форму та зміст як податку так й об’єкту оподаткування – дохід та заробітну плату.
Ставка податку на заробітну плату, на нашу думку, має бути єдиною, щоб стимулювати працівника підвищувати якість власної праці шляхом додаткового навчання, освоювання нових навичок, отримання професійної кваліфікації, тобто підвищувати власну капіталізацію на ринку праці та, відповідно, підвищувати заробітну плату. При цьому, застосування пропорційного оподаткування сприятиме зростанню обсягів «тіньової» заробітної плати, тому доцільним є збереження єдиної ставки податку на заробітну плату працюючим громадянам.
Запровадження податку на заробітну плату зацікавить найманих працівників в частині зростання обсягів майбутніх пенсійних та соціальних накопичень. Крім того, такі новації врівноважать внесок кожного громадянина в розвиток держави відповідно до величини заробітку, та сприятимуть його самореалізації.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter