Сучасний стан розвитку аграрного сектору економіки нашої держави характеризується процесами формування виробничо-господарських структур, створення і подальший розвиток яких повинен допомогти Україні реструктуризувати вітчизняну економіку та подолати кризу. Структурна криза, яка сформувалась в агропродовольчому комплексі зумовлює актуальність вивчення характеру соціальних та економічних процесів, що зараз мають місце при формуванні господарських структур. Звісно, нерівноважні процеси і явища існували в суспільстві завжди, проте їхній прояв загострився при переході від планової економіки до ринкової, тобто від закритого стану до відкритого [1].
Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема формування та розвитку власної господарської системи. Основні ознаки нової національної моделі економіки почали проявлятись в процесі переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Більшість дослідників сходяться на думці, що в Україні має місце перехід від змішаної економіки, яка функціонує на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що функціонує на ринкових засадах.
Здійснюваний перехід має свої, досить істотні особливості. Україна, фактично не мала власної економічної системи. її економіка була компонентом єдиного народногосподарського комплексу СРСР, сформованим для його обслуговування. Багатьох елементів, необхідних для самостійної системи, не існувало. В Україні вироблялося тільки 20 % кінцевого продукту. Тому перехідний процес в Україні має включати зміну економічної структури, пов'язану не тільки з ринковою переорієнтацією, а й зі створенням власної економічної системи. Відповідно до цього основний зміст перехідного процесу в Україні може бути визначений як перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових засадах. Якщо йдеться не про ліквідацію однієї системи і побудову іншої, а про зміну основи і переструктурування, створення нових форм розвитку, то весь процес можна назвати трансформаційним [2] .
Трансформація аграрного сектора економіки – це спосіб зняття протиріч між вимогами ринку та застарілою логікою поведінки суб’єктів господарювання, що полягає у здійсненні організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємств, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню економіки, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва [3].
Формування господарських структур ринкового типу є одним з напрямів формування національної моделі економіки. Виділяють такі основні напрями(методи) формування ринкової системи: лібералізація економіки, структурні перетворення, інституційні перетворення і соціальна політика.
Новітні трансформації організаційної структури сільського господарства розпочалися відразу після проголошення самостійності України. Дослідники виділяють у цьому процесі три етапи:
перший — це реформування земельних відносин та становлення ринкових відносин на селі до 1996 р,
другий після 1996 р.- це паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам (1996р.)
третій - реорганізація КСП у господарські структури ринкового типу(1999 - 2000 рр.) [4, 5].
Незважаючи на недоліки проведеного реформування трансформація аграрного сектору має позитивні аспекти:
- аграрна реформа є науково обґрунтованою, теоретично дослідженою, забезпеченою нормативними правовими актами і впровадженою на практиці;
- в Україні створено власну модель реформування земельних відносин та аграрного сектора;
- створена багатоукладність виробництва на селі, функціонують різні рівноправні форми господарювання, побудовані на приватній власності на землю у поєднанні з індивідуальною, сімейною і колективною формами організації праці;
- створені нові сільськогосподарські підприємства ринкового типу, які мають більші можливості й перспективи ефективного господарювання;
- особисті селянські господарства значною мірою забезпечили трудову зайнятість селян як перехідний фактор при зменшенні потреби сільського господарства в трудових ресурсах і недосконалості інфраструктури на селі;
- відбулися позитивні соціальні зрушення.
Список використаних джерел:
1. Сафонов Ю. М., Інституціоналізм в умовах трансформації АПК [Електронний ресурс] Електронне наукове фахове видання "Ефективна економіка № 4, 2013
2. ЕКОНОМІЧНА TЕОРІЯ. ПОСІБНИК ВИЩОЇ ШКОЛИ (Воробйов Є. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М., Соболев В. М.) / Під загальною редакцією Воробйова Є. М.- Харків-Київ, 2003. - 704 с
3. Лещик І.Б. Організаційно- економічні трансформації в аграрному секторі / Лещик І.Б., Пиріг Г.І // Сталий розвиток економіки. - 2013. - № 3(20). - С. 327 – 331
4. Макаренко П.М. Моделі аграрної економіки / Макаренко П.М. — К.: ННЦ ІАЕ, 2005. — 682 с.
5. Удова Л.О. Організаційна структура сільськогогосподарства та сільська поселенська мережа // Тези доповідей Всеукр. наук.-практ. конфер. "Розвиток дорадництва в аграрній сфері економіки". — Тернопіль: ТАНГ, 2004. — С. 104—105
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter