Територіальний брендинг у багатьох розвинених країнах трактується як один із ефективних інструментів розвитку своєї території (міста, регіону, країни). Завдяки інструментам брендингу вирішуються не тільки завдання залучення інвестицій та туристів, а й соціальні проблеми – культури, спорту, міграції, освіти та ін. У країнах СНД принципи територіального брендингу почали застосовувати відносно недавно, особливо в Центральній Азії, відтак, вони ще не набули свого розвитку.
Брендинг країни – це систематичний процес узгодження дій, поведінки, інвестицій, інновацій та комунікацій країни задля реалізації стратегії національної безпеки і конкурентної ідентичності. Напрацювання сучасного бренд-менеджменту дозволяють перетворити імідж країни на ресурс її розвитку. Про це говорять авторитетні міжнародні експерти. Це також підтверджується досвідом тих теоретиків і практиків, які досліджують проблеми брендингу [2, c.37].
Метою національного брендингу найчастіше стає формування і поширення працездатного позитивного іміджу країни, навколо якого консолідуватиметься сама держава-нація, а також відтворюватимуться перспективні вектори міжнародної політики [4, c.29].
Проблема формування національного брендингу полягає у тому, що основними його генераторами є державні діячі. Тим не менш, знаннями у сфері брендингу володіє головним чином приватний сектор. Це виклик для бізнесу і держави – поєднати знання приватного і можливості державного секторів. Програма брендингу країни має об’єднати політичні, управлінські та технічні знання представників різних галузей країни [3, c.53].
Відомим у сфері національного брендингу є Саймон Анхольт. Основна його ідея - побудова шестикутника Саймона Анхольта, яка полягає у виокремленні шести сил, які формують сприйняття будь-якої держави: 1) експорт країни – товари та послуги; 2) зовнішня та внутрішня політика; 3) інвестиції; 4) культура та спадщина; 5) туризм, бажання відвідати країну; 6) люди.
Проблема полягає у тому, що брендинг розглядається насамперед на рівні споживчих товарів і комерційних компаній. Проблема з брендингом країни полягає у тому, що кожна держава має свій величезний багаж – це її історія, якої позбутися неможливо. Позбутися того, що існувало, або ж вигадати щось, чого не було не можна. Оскільки ніяким чином не можна вплинути на минуле, у цьому й полягає складність роботи з брендом країни.
Країнам з перехідною економікою та ринками, що розвиваються досить складно створити власний бренд. Для приваблення інвесторів та створення позитивного іміджу країни перед ними стоять виклики, такі як: вони повинні боротися із стереотипами; щоб стати конкурентоспроможними, вони мають повідомляти про всі позитивні зміни, які відбуваються у країні; вони прагнуть виправити репутацію країни із несприятливим інвестиційним кліматом.
Країнам, які потребують інвестицій, треба формувати дієве пояснення того, чому у їхні ринки варто інвестувати. Для комунікації і залучення таких інвесторів існують спеціальні механізми та техніки. Свого часу Польща і Словаччина конкурували за інвестиції із Японії. Умови були однаковими, однак Словаччина виграла боротьбу, зігравши на тому факті, що територіально знаходиться лише ближче до культурної столиці – Відня. Цей фактор став визначальним для інвесторів. Завдяки вчасній і грамотній комунікації інвестори прийняли рішення на користь Словаччини, розмістивши свої виробництва на її території [3, c.54].
Сьогодні Україну у світі сприймають не так, як того хотілося б. Новини про події в українському парламенті облетіли увесь світ. На перших сторінках відомих світових газет з’явилися фотографії нецивілізованих методів боротьби українських парламентарів. Більше того, негативні відеосюжети про Україну транслювали найрейтинговіші телеканали, зокрема BBC [1, c.224].
Корупція, безлад у державі та безкарність – це ті асоціації, які ототожнюються із нашою державою, що суттєво послаблює позиції України на світовій арені. Звісно, є й позитивні речі, а саме це досягнення наших спортсменів та культурних діячів, артистів, але того замало [5, c.15].
Для створення позитивного іміджу та власного бренду, за схемою Анхольта, Україна має залучити кожне міністерство та відомство, а також увесь приватний сектор. Для розвитку цих ідей має бути сформована системна, довгострокова, скоординована кампанія. Можна зробити однозначний висновок про те, що є країни, у яких цьому можна повчитися. У багатьох країнах існують програми публічної дипломатії, які підтримують різні проекти, програми з обміну тощо.
Список використаних джерел:
1. Андрійчук О. Бренд «Україна» // Львівська газета. – № 673 (107). – від 16.06.05. – C.220-228.
2. Анхольт С. Создание бренда страны / С. Анхольт // Бренд-менеджмент. – 2007. – №1. – С.36-44.
3. Мирошниченко В. Бренд страны как двигатель экономического развития / В. Мирошниченко // Компаньйон. –2006. – № 24. – С. 52-55.
4. Тарнавский В. Страна как бренд / В. Тарнавский // Новый маркетинг. – 2002. – № 12. – С.28-32.
5. Шульгина Л. Мейк–ап для бренда «Украина» / Л. Шульгина // Компаньон. – № 14. – 2006. – 5.04.06.– С.13-19.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter