Сучасна інноваційно-інвестиційна політика держави спрямована на забезпечення модернізації, технічного та технологічного переоснащення виробництва та формування конкурентоспроможного промислового комплексу. Проблемам формування інноваційно-інвестиційної моделі національного господарства присвячені роботи таких вчених, як А. Гальчинський, І. Галиця, В. Геєць, І. Жиляєв, Б. Маліцький, В. Семиноженко, В. Соловйов, Ю. Пахомов, В. Шевчук та інші.
Реалізація цих напрямів передбачає застосування інструментарію державного регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку.
Системним дослідженням, у якому обґрунтовується необхідність макроекономічного впливу на інвестиційну діяльність, є монографія «Державне управління інвестиційним процесом в Україні» (2005 р.)[1]. Концептуальним підходом до макроекономічного управління інвестиційним процесом в Україні має бути забезпечення сприятливих інвестиційних умов для власного інвестора, якому необхідно гарантувати отримання норми прибутку відповідно до вкладеного капіталу, тому що створювати інвестиційний клімат виключно для іноземного інвестора, ігноруючи умови інвестування для вітчизняних інвесторів, як засвідчила власна практика, неефективно та недоцільно.
Необхідність державного управління інвестиційним процесом зумовлюється потребою заміни деструктивної рушійної сили – матеріального інтересу конструктивною рушійною силою, яка формується на основі превентивного макроекономічного управління. На сучасному етапі рушійні сили діють на основі стихійного, неконтрольованого й некерованого, на макроекономічному рівні, процесу інвестиційної діяльності
В умовах стрімкого розвитку техніки і технологій найбільш ефективним є інвестування у дослідження та розробки, технічне переозброєння, модернізацію, придбання нових знань, техніки і технологій, оскільки вони дають високу економічну віддачу в довгостроковій перспективі. В Україні ж частка інвестицій у придбання прогресивних машин та обладнання, програмного забезпечення, зовнішніх знань і технологій є значно (у 5-7 разів) нижчою, ніж у інноваційно розвинених країнах.
Відсутність фінансових ресурсів на інноваційну діяльність є основним стримуючим фактором до її розвитку. Протягом останнього десятиліття найбільша частка інноваційних витрат припадає на власні кошти підприємств, хоча і відслідковується тенденція до зростання обсягів залучення кредитних ресурсів та коштів іноземних інвесторів. Парадоксально, що поряд із загальносвітовою тенденцією до нарощування інноваційних інвестицій в Україні відбулося скорочення їхньої частки в загальному обсязі капітальних інвестицій з 6,47% у 2002 році до 4,26% - у 2010 році, і лише у 2011 році відбулося її зростання до 5,51% (рис. 1).
Рисунок 1. Частка інвестицій в інновації у загальному обсязі капітальних інвестицій
В Україні обсяг прямих іноземних інвестицій збільшився на 0,4%,а саме у І півріччі 2014 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 2614,9 млн $ прямих інвестицій .
У цьому контексті державне регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку має на меті активізувати процеси інвестування інноваційної діяльності шляхом залучення державних, приватних фінансових ресурсів.
Механізм державного регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку реалізується, з одного боку, через активізацію залучення інвестиційних ресурсів у впровадження інновацій, а з іншого - через створення державою сприятливих умов до активізації діяльності суб'єктів інноваційного процесу .
Пріоритетними напрямами інноваційного розвитку у середньостроковій перспективі (2012-2016 роки) є:
1) освоєння нових технологій:
2) технологічне оновлення агропромислового комплексу;
3) впровадження нових технологій та обладнання для високоякісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;
4) широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища;
5) розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки [2].
Висновки
В основу державного регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку України має бути покладено принцип випереджаючого зростання високотехнологічного виробництва з концентрацією інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямах інноваційного та науково-технічного розвитку на основі програмно-цільового методу управління.
Список використаних джерел:
1. Мартиненко В.Ф.Державне управління інвестиційним процесом в Україні: Монографія/ В.Ф.Мартиненко – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 296 с.
2. Деякі питання визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого рівня на 2012-2016 роки / Постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.2012 №397
_____________________
Науковий керівник: Нікончук Вікторія Віталіївна, старший викладач кафедри економічної теорії Національного університету державної податкової служби України
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter