Стратегічне планування є важливою складовою частиною планування взагалі. Аналогічно, регіональне стратегічне планування є лише складовою частиною стратегічного планування, але не абсолютно самостійною та незалежним науковим і практичним напрямком теорії пізнання та системи управління. Перш ніж виявити основні засади регіонального стратегічного планування, сформуємо основні відмінності між стратегічним та традиційним регіональним розвитком. В стратегічному плануванні:
- здійснюється нерозривний зв'язок із стратегічним управлянням,
- особлива увага приділяється зовнішнім можливостям і загрозам, внутрішнім слабким та сильним сторонам,
- враховуються інститути, що склалися на національному та регіональному рівні,
- акцент ставиться на дію (процес), а не на фіксацію ідеального стану, якого планується досягти,
- моніторинг та оцінка виконання стратегічних рішень, які слугують важливою основою формування нових циклів стратегічного планування.
З урахуванням такого розуміння регіонального стратегічного планування сформуємо його основні принципи.
По-перше, це принцип системності. Даний принцип розуміється як можливість досягнення системного ефекту (синернізму) за рахунок різностороннього та комплексного обґрунтування стратегічних рішень по розвитку регіону в єдності у розгляданні економічних, соціальних, технологічних, інституційних, екологічних та ін. факторів та умов. Та, по-друге, необхідність та можливість досягнення узгодженості стратегічних планів і програм розвитку певного регіону з планами та програмами інших територій (горизонтальна взаємодія), а також із національними та міжрегіональними планами та програмами (вертикальна взаємодія).
Принцип соціальної домінантності. Будь-які стратегічні рішення та будь-які програмні документи регіонального стратегічного планування та управління повинні розглядатися крізь призму досягнення головної мети – підвищення рівня та якості життя населення, що проживає на даній території.
Принцип історизму (єдності часу та простору). Стратегічно планування прив’язано до конкретних умов конкретної території (початковому рівню соціально-економічного розвитку та існуючим інституційним умовам) та зазнає впливу умов, що склалися історично, а отже потребує економічного діагностування для коректного відображення ситуації, що склалася, та проблем, що існують.
Принцип партнерства. Процес стратегічного планування та управління базується на партнерстві та взаємодії інтересів всіх учасників (влади, бізнесу та населення). Прикладом реалізації даного принципу є державно-приватні контракти та соціальна відповідальність бізнесу.
Принцип реалістичності та досягнення. Не дивлячись на довгостроковий характер стратегічних рішень, вони повинні не просто вказувати бажану траєкторію соціального-економічного розвитку регіону, а і враховувати можливість реального досягнення поставлених цілей з позиції наявних та перспективних ресурсів.
Отже, регіональне стратегічне планування – процес обґрунтування та вибору стратегічних пріоритетів та напрямків стійкого та ефективного розвитку регіону на основі діагностування його рівня соціально-економічного розвитку на засадах єдності соціальних, економічних, технологічних, екологічних та інституційних факторів та умов, розробка на даних умовах методів регулювання та керуючої політики, покликаних забезпечити підвищення рівня життя населення.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter