Об’єктивні тенденції інформатизації і глобалізації суспільства суттєво впливають на функціонування всіх його сфер, обумовлюють необхідність пристосування всіх учасників ринкових відносин до трансформації умов господарювання. Головною конкурентною перевагою в новій, інтелектуальноємній економіці стають знання, компетенції, спроможності людини як носія та власника людського капіталу. Як науковий напрямок теорія людського капіталу започаткована Т. В. Шульцем та Г. С. Беккером. Її формування пов’язано з іменами Х. Боуена, Й. Бен-Порета, М. Блауга, Е. Денісона, Ф. Махлупа, Дж. А. Мінцера, Л. Туроу та ін. На пострадянському просторі проблематика людського капіталу висвітлена у працях В. П. Антонюк, С. Г. Климко, Е. М. Лібанової, Н. В. Ушенко, А. А. Чухна, Л. В. Шаульської, В. І. Щетініна та інших. Проте, незважаючи на вагомий внесок, зроблений науковцями у розвиток теорії людського капіталу, окремі питання цієї наукової концепції потребують подальшого опрацювання й удосконалення, до таких зокрема, відноситься проблема визначення особливостей та відмінностей людського капіталу у контексті трансформації виробничих відносин в умовах глобалізації та формування постіндустріального суспільства, та на цій основі уточнення його сутності та змісту як наукової категорії.
У розвиток існуючих економічних підходів стосовно категорії людського капіталу представляється доцільним визначити його як сукупність природних рис і здатностей та здобутих й розвинутих навичок, невіддільних від їх носія та власника, доход й позитивні екстерналії від використання яких перевищують сукупні витрати на формування.
Людський капітал, як і інші види капіталу, має свої особливості, до яких, зокрема, відносяться: 1) цільовий характер використання, тобто застосування спроможностей та навичок має за мету отримання доходу; 2) виступає засобом виробництва, тобто використовується для створення благ та послуг; 3) є певним видом запасу (знань, навичок, спроможностей, мотивацій та ін.), тобто може накопичуватися та при цьому ще збільшувати свою вартість з часом; 4) потребує інвестицій, тобто витрат на охорону здоров’я, освіту, накопичення досвіду тощо для підвищення його вартості; 5) створює як додану вартість у процесі виробництва, так і додатковий дохід для свого власника шляхом підвищення продуктивності праці; 6) невіддільний від його власника, тобто може використовуватися лише за бажанням особи, що ним володіє; 7) може бути кількісно оцінений, однак на підставі суб’єктивних суджень щодо оцінки грошових та неекономічних аспектів віддачі; 8) може мати ринкову вартість, сформовану в результаті ринкового попиту та пропозиції на «активи» людського капіталу (за таким принципом формується ціна контрактів спортсменів); 9) розподіл прав власності на активи людського капіталу можливий шляхом підписання контрактів з власником цього капіталу та роботодавцем.
При цьому слід зазначити, що незважаючи на спільні риси з фізичним капіталом, людський і фізичний капітали мають певні відмінності, а саме: 1) людина не може бути предметом купівлі-продажу, тому на ринку встановлюються тільки ціни за “оренду” людського капіталу (у вигляді ставок заробітної плати та вартості контрактів), тоді як ціни на його активи відсутні; 2) людський капітал здатний підвищувати ефективність діяльності як у ринковому, так і позаринковому секторі, і дохід від нього може приймати як грошову, так і негрошову форму (у вигляді позитивних екстерналій); 3) менша ліквідність порівняно з фізичним капіталом внаслідок неподільності особистості і її людського капіталу; 4) більший інвестиційний період (15 20 років), пов'язаний із достатньо пізнім початком трудової діяльності; 5) більша віддача від вкладень у людину, ніж від вкладень у фізичний капітал, яка у випадку людського капіталу зменшується зі зростанням обсягу інвестицій, тоді як у випадку інших активів (нерухомість, цінні папери і т. п.) зменшується мало або взагалі не змінюється; 6) більший ступінь ризику і невизначеності, оскільки реалізація людського капіталу можлива лише завдяки трудовій діяльності його носія та залежить від його особистих мотивів; 7) більший ступінь контролю над використанням з боку людини, оскільки людський капітал неможливо реалізувати без участі його власника (відповідно людський капітал неможливо відобразити в балансі фірми); 8) можливість збільшення вартості без прямих грошових інвестицій за рахунок розвитку спроможностей та навичок шляхом саморозвитку та самоосвіти.
Особливістю людського капіталу є те, що сукупність людських здібностей та якостей має формуватися та застосовуватися на користь не лише одній людині, але й суспільству в цілому. Недоцільно говорити про людський капітал злочинця, оскільки ті здібності та навички, які використовуються з метою злочинного збагачення, несуть як прямі втрати для суспільства, які включають витрати пошуку злочинця, витрати ведення слідчих дій, судові витрати, витрати пенітенціарної системи на утримання злочинця у виправних закладах тощо, так і включають втрачені заробітки у період находження під вартою та відбування покарання, а також обумовлюють негативні екстерналії, пов’язані з формуванням «модного» образу злочинця у молоді та відповідних мотивів, спрямованих на збагачення незаконним шляхом.
Окрім цього, людський капітал має декілька рівнів аналізу, а саме: мікрорівень – рівень його власника як носія та підприємства як місця формування й реалізації професійних компетенцій; мезорівень – рівень регіону як первинної ланки накопичення людського капіталу; макрорівень – рівень держави як основного інвестора та інституціонального гаранта реалізації людського потенціалу; глобальний рівень – міжнародний рівень, підпорядкований впливу міжурядових, міжнаціональних об’єднань, орієнтованих на підтримку національних програм розвитку людини, що потребує узгодження всіх аспектів аналізу людського капіталу для проведення його комплексної оцінки за всіма рівнями формування.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter