|
|
|
КЛАСТЕР ЯК СТИМУЛ ІННОВАЦІЙНОГО РЕГОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
| |
| 25.11.2014 21:29 |
|
Автор: Пинко Валерія Сергіївна, старший викладач Національного університету Державної податкової служби України (Вінницька філія)
|
|
[Секція 7. Інвестиційно-інноваційні процеси в економіці;] |
Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його глобалізацією. Вона відкриває перед людством величезні можливості в розширенні обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері, духовному збагаченні особистості. Водночас для значної частини людства глобалізація несе в собі й істотні загрози, зумовлюючи розмежування країн на «цивілізаційний центр» і «периферійну зону», поглиблюючи їх диференціацію в соціально-економічному розвитку. Все це – об’єктивні, жорсткі й далеко не завжди прогнозовані реалії сучасного світу, які слід максимально враховувати.
Окрім того, мислення і психіка сучасної людини перебувають під постійним тиском інформаційних потоків про кризи різних типів і масштабів. Протягом останніх років в інформаційному просторі України домінують теми глобальної фінансової кризи, економічної кризи в країні, кризи влади, кризи довіри. Посилюється соціальне напруження, формується масове відчуття руйнівної стихії глобального і місцевого масштабів, якій важко протистояти і яку нелегко повністю осмислити. Говорячи мовою нелінійних систем, суспільство перебуває в так званій точці біфуркації. Це означає сильно нестійкий стан, у якому під впливом невеликого поштовху можуть виникнути лавиноподібні процеси, що можуть розвиватись за однією з декількох траєкторій, що ведуть до якісно різних наслідків.
У цій ситуації, враховуючи глобальну світову тенденцію переходу до багатополюсного (поліцентричного) світового співтовариства, де основою взаємодії держав та їх стає регіональна інтеграція, на нашу думку, надзвичайно важливим стало здійснення цільової кластерної політики, яка б мала ефективні інструменти та механізми реалізації і в кінцевому результаті сприяла б підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Адже саме кластерний підхід до галузевого розвитку є найкращим засобом у побудові конкурентної економіки, в основі котрої лежать знання.
Власне ідея, кластеру не є такою вже й новою у світовій економічній думці. Так, найбільш активним прихильником кластерної моделі розвитку у світовій економічній науці вважається М. Портер, який запропонував кілька тлумачень цього феномена. «Кластери, - на думку вченого, - це сконцентровані за географічними ознаками групи взаємопов’язаних компаній, спеціалізованих постачальників і постачальників послуг; фірм у відповідних галузях, а також пов’язаних з їхньою діяльністю організацій (наприклад, університетів, агенцій із стандартизації, а також торгових об’єднань) у певних галузях, що конкурують, але разом з тим ведуть спільну роботу» [1, с. 123]. Утім, далі М. портер починає розуміти кластери вже як «взаємопов’язаних фірм та інститутів, що є більше, ніж проста сума її складових елементів» [1, с. 206].
Останню спробу уніфікувати визначення кластера було здійснено Європейською Комісією (ЄК) у 2008 р. Відтепер воно пов’язувалось лише з конкурентоспроможністю та інноваціями. Зокрема, в системному документі Єврокомісії «Commission Staff Working Document SEC (2008) 2637» зазначається, що кластери є «групами незалежних підприємств-ініціаторів (малих, середніх і великих), а також науково-дослідницьких організацій, які задіяно в певному секторі чи регіоні. Їх діяльність скерована на розвиток інноваційної активності шляхом стимулювання інтенсивної взаємодії, спільного використання ресурсів, обміну знаннями та досвідом, а також ефективного сприяння передачі технологій, мереж і поширення інформації серед підприємств, що входять до кластера» [3, с. 217-228].
Враховуючи, що протягом останніх двадцяти років домінуючим процесом в ЄС стала секторальна диференціація виробництва, у результаті чого з’явились як інноваційні кластери (біотехнологічні, програмного забезпечення тощо), так і ті, де технологічний прогрес не відігравав істотної ролі (виноробство, міжнародний туризм). Неважко здогадатись, що змін зазнали й регіональні моделі зростання, про які вперше заговорив британський дослідник Дж. Рарр [3, с. 217-228]. Він указав на зв’язок між секторальними зрушеннями в інтеграційному угрупованні та проведенням у ньому політики централізації та децентралізації. Мартін Р. та Санслей П. [4, с. 1299-1318] дотримуються протилежної думки, пояснюючи, що зміни у відтворювальних функціях кластера прямо залежать від їхньої адаптації до нових умов господарювання.
На нашу думку, найважливішою перевагою запропонованої схеми є візуалізація двох тенденцій, що визначають характер трансформації кластера: нагромадження капіталу з метою його подальшого використання, а також зміна спеціалізації, еластичності попиту та пропозиції на товар, що випускається. Ці два процеси мають взаємопов’язаний характер і відображають особливості динаміки трансформаційних зрушень у категоріях глобального попиту та глобальної пропозиції. Разом із тим, надзвичайно важливими є наслідки завершеного циклу цієї моделі організації виробництва із визначенням новостворених конкурентних кластерів, високо ризикованих систем і неконкурентних формувань, які повинні або докорінно змінити свою спеціалізацію, або відмерти.
З огляду на вище зазначене, реалізація на теренах України кластерної політики дасть сильний поштовх для розвитку як основних, так і супутніх видів діяльності в регіонах.
Звичайно, існуючі в Євросоюзі кластери можуть зазнати серйозних змін унаслідок їх подальшої диференціації за розмірами та моделями регулювання. Адже еволюція розвитку кластера може бути прямо пов’язана з дією основних рушійних сил сучасної економіки (рис. 1).
Рис.1. Двостороння взаємодія кластера та його зовнішнє середовище
Разом із тим кластеризація європейської економіки в цілому є доволі специфічним напрямом подальшого розвитку ЄС. Так, Єврокомісія прямо пов’язує появу цих форм інноваційного розвитку із зростанням зайнятості. За даними Європейської кластерної обсерваторії, на початку 2008 р. понад 38% сукупної робочої сили ЄС було задіяно на підприємствах, що входили до одного з майже 10 тис. існуючих тут кластерів, утім «регіональні» відмінності між ними були доволі значними – від 50% в державах-лідерах до 25% у країнах, які є новими членами Євросоюзу, що яскраво ілюструє наявність різних моделей. У відповідному документі Єврокомісії сказано, що кластерні програми урядів країн Співтовариства орієнтовані на зміцнення існуючих моделей та створення нових. Вони включають сукупність конкретних заходів, ініціатив та обсягів фінансування, скерованих на їх виконання разом із визначенням відповідальних за їх реалізацію.
Поряд із цим, упродовж фінансової кризи 2008-2009 рр. темпи падіння виробництва в харчовій промисловості Євросоюзу ідентифікувались на рівні 4%, проте вони не були настільки катастрофічними, як в інноваційних секторах виробництва (на 10-15%). При цьому слід зауважити, що найбільш активно скористались кластерними перевагами під час кризи такі гіганти європейського харчового бізнесу, як «Нестле», «Хейнекен», «Юнілевер», «Данон», «Лакталіс».
Реалізація ж кластерного підходу у розвитку регіонів України, на нашу думку, також може мати як позитивні, так і негативні тенденції. Серед основних специфічних рис української моделі кластиризації можна зазначити такі, що подано у таблиці 1.
Таблиця 1
Переваги та недоліки створення кластерів
Успішне функціонування сучасного кластера багато в чому залежить від адаптованості чи не адаптованості відповідних векторів розвитку, які можуть або посилювати синергетичний ефект, або призводити до руйнування хоча й інноваційної, але все ж доволі ризикової моделі господарювання. Ці нові моделі створюються за впливу і допомоги держави, а також численних місцевих громад. Адже, беручи участь у створенні кластера та підтримці його діяльності, держава може забезпечити соціально-економічну захищеність суспільства, знизити залежність галузі від зовнішніх чинників.
За умов посткризового розвитку України зусилля з боку держави відносно розвитку та підтримки кластера мають бути спрямовані на забезпечення певних преференцій, створення сприятливих умов кредитування учасників кластера, податкових пільг, а також послідовне підвищення фінансово-інвестиційної привабливості галузі, оскільки саме інноваційна продукція має значний експортний потенціал і довгострокові перспективи реалізації для забезпечення гарантованого повернення інвестицій
Таким чином, сучасний кластерний підхід, який пропонує ефективні засоби та інструменти стимулювання інноваційного регіонального розвитку, забезпечує концентрацію фінансових та інструментальних ресурсів, а також зайнятість, вирівнює територіальні соціально-економічні диспропорції за рахунок зростання відрахувань у місцеві бюджети, є актуальним і для вітчизняної економіки. Україна, маючи значний потенціал кластеризація у традиційних і новітніх напрямах науково-технологічного розвитку, демонструє порівняно з країнами ЄС низький рівень активності щодо створення новітніх форм організації інноваційного бізнесу. У контексті проблеми національної конкурентоспроможності і з точки зору глобальних умов розвитку вона потребує узагальнення адекватного досвіду ЄС стосовно реалізації його кластерної політики.
Список використаних джерел:
1. Портер М. Международная конкуренция. – М.: Международные отношения, 1993. – 869 с.
2. The Concept of Clusters and Cluster Policies and their Role for Competitiveness and Innovation [Електронний ресурс]. – Режим доступу: hpp://www.ec/europe.en/enterprise/policies/innovation/files/clusters.
3. Rarr J. The Spatial-Cycle Model Revisited // Regional Studies. – 2012. - №46 (2). – p. 217-228.
4. Martin R., Sunsley P. Conceptualizing Cluster Evolution Beyond the Life Cycle Model // Regional Studies. – 2011. - №45 (10). – p. 1299-1318.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter