|
|
|
ВИКОРИСТАННЯ КОЕФІЦІЄНТІВ ШАРПА ТА СОРТІНО В ОЦІНЮВАННІ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПОРТФЕЛЕМ
| |
| 25.11.2014 13:39 |
|
Автор: Трубачева Катерина Дмитрівна, аспірантка кафедри фінансові ринки Державного Вищого Навчального Закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
|
|
[Секція 5. Банківська справа. Фінанси, грошовий обіг та кредит;] |
У процесі здійснення інвестицій досить часто постає завдання оцінки їх ефективності. Дане питання може цікавити як фактичних або потенційних клієнтів певної фінансової установи, так і самого управляючого портфелем. Очевидно, що лише один показник дохідності не зможе дати об’єктивного уявлення про ефективність здійснення портфельних інвестицій, тому що значний дохід може бути отриманий у результаті прийняття високого ризику, реалізація якого в майбутньому потенційно призводить до значних втрат. Саме тому значного поширення набуло використання показників, які враховують як дохідність, так і ризик. Найбільш відомим із них є коефіцієнт Шарпа. Він був запропонований В. Шарпом у 1966 для оцінки роботи взаємних інвестиційних фондів та мав наступний вигляд:
де s – коефіцієнт Шарпа,
R – дохідність активу,
Rf – безризикова ставка,
E(...) – математичне сподівання,
σ(...) – стандартне відхилення.
Пізніше, у 1994 році, безризикова ставка була замінена на дохідність обраного бенчмарку (індекс або інший об’єкт для порівняння), а стандартне відхилення дохідності активу – на стандартне відхилення різниці між дохідностями активу та бенчмарку.
Коефіцієнт Шарпа широко використовується у фінансовій практиці. Проте він має кілька недоліків, серед яких найбільш суттєвим називають використання стандартного відхилення дохідностей активу як міри ризику. Справа в тому, що воно враховує як загрозу для інвестора не тільки негативні зміни, а й значні позитивні. Це може призводити до парадоксальних результатів – значні позитивні зміни будуть справляти більший ефект на знаменник, ніж на чисельник, а тому знижуватимуть коефіцієнт Шарпа, показуючи інвестицію як менш привабливу. Саме тому Б. Ром у 1983 році запропонував показник, названий коефіцієнтом Сортіно, який враховував тільки негативні зміни дохідності активу. Його можна розрахувати за наступною формулою:
де So – коефіцієнт Сортіно
R – дохідність активу,
Rb– дохідність бенчмарку,
DR – стандартне відхилення, розраховане за несприятливими змінами (дохідність активу нижче бенчмарку).
Коефіцієнт Сортіно досить швидко набрав популярності та почав використовуватись у звітах інвестиційних фондів та компаній як альтернатива коефіцієнту Шарпа. Проте він, у свою чергу, також має недоліки. Вони пов’язані з асиметричністю розподілів дохідностей більшості біржових портфелів та стратегій. Позитивна асиметрія проявляється за наявності великої кількості незначних збитків (або дохідностей нижче бенчмарку) та незначного числа великих прибутків. Найбільш яскравим прикладом стратегії з позитивною асиметрією є купівля опціонів поза грошима. Протилежна ситуація характеризується негативною асиметрією і виникає, наприклад, при продажі опціонів поза грошима. Розглянемо дохідності двох наступних стратегій:
• з позитивною асиметрією, %: -1, -1, -1, -1, -1, -1, -1, -1, -1, +10;
• з негативною асиметрією, %: 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, -8.
Математичне сподівання обох стратегій (очікуваний дохід) становить 0,1 %. Проте коефіцієнти Сортіно для них відрізнятимуться досить значно. Для першої стратегії розрахунок відхилень буде здійснюватись на основі послідовності (-1, -1, -1, -1, -1, -1, -1, -1, -1, 0), а для другої – (0, 0, 0, 0, 0, 0, 0, 0, 0, -8) та становитиме відповідно 0,32 та 2,53. Таким чином, якщо прийняти дохідність бенчмарку за 0, коефіцієнт Сортіно для стратегії з позитивною асиметрією буде 0,1 / 0,32 = 0,31, а для стратегії з негативною асиметрією: 0,1 / 2,53 = 0,04. Таким чином, згідно з даним показником, перша стратегія є набагато кращою. Проте вони показали однакові результати в довгостроковому періоді та відповідають різним інвестиційним уподобанням учасників ринку.
Отже, можна зробити висновок, що як коефіцієнт Шарпа, так і Сортіно мають недоліки у відображенні ефективності управління інвестиційним портфелем. Проте це не означає, що їх не потрібно використовувати. Наведені приклади говорять про те, що порівняння на основі даних показників може коректно здійснюватись лише для портфелів із подібними інвестиційними стратегіями.
Список використаних джерел:
1. Rollinger T., Hoffman S., Sortino: A “Sharper” Ratio. [Електронне джерело] – Режим доступу:http://www.redrockcapital.com/Sortino__A__Sharper__Ratio_Red_Rock_Capital.pdf
2. Sharpe, W. F. (1966). “MutualFundPerformance”. JournalofBusiness 39 (S1): 119–138.[Електронне джерело] – Режим доступу: http://www.jstor.org/discover/10.2307/2351741?uid=3739232&uid=2&uid=4&sid=21105236901353
3. Sharpe, William F. (1994). “TheSharpeRatio”. TheJournalofPortfolioManagement 21 (1): 49–58. [Електронне джерело] – Режим доступу: http://www.iijournals.com/doi/abs/10.3905/jpm.1994.409501
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter