|
|
|
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МАРКУВАННЯ ТОВАРІВ В УКРАЇНІ
| |
| 11.11.2014 21:40 |
|
Автор: Дулин Ігор Степанович, кандидат економічних наук, доцент, Національний університет “Львівська політехніка”
|
|
[Секція 2. Менеджмент. Маркетинг;] |
У розвинених європейських країнах люди вже усвідомили, що запорука здоров'я і сприятливого середовища життєдіяльності - це чисте навколишнє середовище, і найважливішим чинником стає екологічна безпека продукції. Покупець намагається сприяти поліпшенню середовища проживання через вибір продукції, виробництво якої завдає мінімальної шкоди навколишньому середовищу, а виробник продукції прагне до підвищення рівня екологічної безпеки свого виробництва.
Ціль створення екомаркування – повідомлення споживачу інформації, яка дозволяє обирати ту продукцію, яка робить найменший негативний вплив на навколишнє середовище; стимулює виробників екологічно безпечної продукції, забезпечення безпеки продукції на всіх стадіях її життєвого циклу; призупинення або припинення реализації продукції, яка не відповідає встановленним екологічним вимогам; сприяння збуту продукції з кращими екологічними характеристиками; запобігання ввезення в країну недоброякісних з екологічної точки зору іноземних товарів; оцінка відходів виробництва з точки зору екологічної безпеки та утилізації. У розвинених країнах система екологічного маркування продукції активно розвивається і охоплює практично всі групи товарів. Носіями виробничого маркування можуть бути етикетки, вкладиші, ярлики, бірки, контрольні стрічки, клейма, штампи.
Основою критерію екологічності виступає оцінка впливу на навколишнє середовище на усіх стадіях життєвого циклу подукції. Для того щоб отримати екомаркування підприємство повинно не тільки сплатити проведення експертизи для оцінки екологічної безпеки продукції, життєвого циклу її виробництва, але й впроваджувати та розвивати нові технології, які підтримують та підвищують рівень екологічної безпеки продукції. В Україні екологічне маркування добровільне. Міжнародна організація стандартизації (ISO) розділяє екологічні маркування та декларації на три основних типа : І тип екологічного маркування відноситься до добровільної системи екологічної сертифікації, на основі якої встановлюються додаткові екологічні вимоги (екологічні критерії) на певну категорію продукції та проваджується процедура оцінки відповідності. ІІ тип екологічного маркування відноситься до інформативного декларування у вигляді формулювань чи позначок екологічного характеру. ІІІ тип екологічного маркування відноситься до екологічних декларацій що містять інформацію у вигляді кількісних екологічних показників до обраної одиниці продукції певної категорії на усіх етапах її життєвого циклу.
Cуть програми маркування полягає у створенні організаційних, нормативно правових та економічних механізмів стимулювання підприємств - виробників продукції, яка відповідає критеріям екологічної якості, на основі ефективного використання ресурсного та науково- виробничого потенціалу, ринкових перетворень у господарському та промисловому комплексі, а також у розробленні правових засад та інструментів державного стимулювання цих процесів. До програми екологічного маркування включають:
- Перелік груподнорідної продукції, що мають право на маркування;
- Критерії екологічної чистоти.
Одне з головних перешкод на шляху вирішення проблем якості та екологічної безпеки продукції - прогалини в законодавстві. З одного боку, вимоги до виробників екопродукції надзвичайно жорсткі, з іншого боку багато вітчизняних виробників, не пройшовши ні сертифікацію, ні екологічну експертизу, наносять на упаковку своїх продуктів знаки "БІО" або "Екологічно безпечний продукт" і автоматично підвищують ціни. Країні необхідні нові, додаткові важелі управління в галузі охорони навколишнього середовища і контролю якості продукції. Хоча напрямок добровільної сертифікації запозичена із Заходу, в Україні воно багато в чому вже має нормативний характер. Держстандартом України вже прийняті і введені в дію нормативні документи, які повністю відповідають вимогам міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту ISO 14020 та 14024.
Загальна мета екологічного маркування продукції - доведення до споживача надійної, точної і достовірної інформації про екологічні аспекти продукції та послуг, сприяння задоволенню потреб у такій продукції і послуги, які надають менш негативний вплив на навколишнє середовище. Тим самим стимулюється вплив ринку на неухильне поліпшення навколишнього середовища. Програми екологічного маркування повинні бути якомога прозорішими, тобто їхня інформація має бути доступною всім зацікавленим сторонам для контролю та обговорення. При цьому вимоги "прозорості" не повинні суперечити вимогам конфіденційності. Програми екологічного маркування не повинні створювати зайвих обмежень у торгівлі. Усі критерії екологічної чистоти та функціональні характеристики продукції мають бути перевірені уповноваженим органом чи його представником у рамках програми екологічного маркування. Методи оцінки відповідності слід розробляти з дотримання вимог міжнародних і регіональних стандартів, виконання інших міжнародно-визнаних норм, застосування повторюваних і відтворюваних методів контролю.
Список використаних джерел:
1. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 р. № 529 «Про затвердження Технічного регламенту з екологічного маркування».
2. ДСТУ ISO 14024 «Екологічні марковання та декларації - Екологічне маркування типу» I - Принципи та методи».
3. Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року».
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter