|
|
|
ПРОБЛЕМА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ
| |
| 01.10.2014 23:09 |
|
Автор: Костишин Емілія Іванівна, кандидат історичних наук, Львівська державна фінансова академія
|
|
[Секція 9. Економічна наука та освіта] |
У 60-70 рр. ХХ ст. у світовий простір було принесено доктрину неолібералізму, яку спонсорував великий капітал, невдоволений втручанням держави в економіку та банківську сфери. Основою цієї доктрини є абсолютна економічна свобода та недоторканість вільного ринку. За посередництвом міжнародних установ – МВФ, Світового банку та ВТО неоліберальна політика була принесена у більшість країн світу, заполонила думки і стала домінувати у суспільстві. Неолібералізм змінив суспільну психологію людини: спрямованість свідомості набуває суто «ринкового» характеру, формується світогляд, який ґрунтується на переконанні, що все купується і все продається. Предметом договорів стали честь, здоров’я, материнство, шлюб.
Крім перевороту у сфері моралі, неолібералізм спряв формуванню економічної (бізнесової) еліти, в руках якої зосереджений основний капітал і, як наслідок, поглибив майнове розшарування. М. Рудакевич у своїй науковій праці наводить такі дані: «Якщо на накопичення капіталу в 10 млн. доларів у США йде в середньому 47 років, у Південній Кореї – 13 років, то в Україні – всього кілька років. Показовим є також основні атрибути сучасного типового українського бізнесмена: особиста охорона, заміський будинок, престижна квартира, автомобіль, неформальні зв’язки з органами влади, дорогий одяг і зовнішній вигляд в цілому» [1, с. 23]. Недосконалість, суперечливість, явна недостатність законодавчої бази, відсутність у більшості бізнесменів ринкового мислення, незнання культури ринкових відносин внутрішня мотивація є об’єктивними причинами, які зумовили низький рівень моральності бізнесу.
Виникла нова система, де значно вигідніше отримувати прибуток від фінансової чи спекулятивної діяльності, ніж від діяльності виробничої. Гонитва за надприбутками, споживацька масова культура, заснована на псевдоцінностях, приводить не лише до моральної деградації людини як носія духовності, а й до виснаження природних ресурсів. Великий бізнес, користуючись природними багатствами, намагається одержати максимум прибутків за час дії контракту. Як наслідок – вичерпання надр, винищення лісів, тотальне забруднення довкілля. А це і є бік ринкової свободи, яка забезпечує найкращі умови для нагромадження та концентрації капіталу, не вимагаючи відповідальності за свої дії.
У відповідь на названі загрози розвивається нова галузь філософського знання – етика бізнесу, покликана привернути увагу до моральної та соціальної відповідальності суб’єктів ринкових відносин.
У сучасній соціології, політології еліта визначається як вища верства соціальної структури суспільства, що здійснює функції керування, розвитку науки, культури й інших сфер громадського життя. Еліта – це необхідний елемент соціальної структури суспільства, якому відводиться вирішальна роль в управлінні суспільством. Еліта як вершина піраміди суспільства поділяється на різні групи. Виділяють політичну еліту, економічну, наукову, культурну, військову, бізнес-еліту та інші групи еліт.
Проблема відповідальності бізнесу знаходиться у тісному звязку з класифікацією бізнес-еліти. Багато досліджень присвячено вивченню процесу виникнення та становлення бізнес-еліти, типології цієї верстви населення тощо. Слід відмітити класифікацію В. Гімпельсона, який виділяє такі групи, як «червоні директори», «тіньовики», «нова хвиля» та «партдержноменклатура» [2, с. 3]. Ці групи сповідують різні цілі, мету, мотивацію і по-різному дотичні до інститутів влади. Ці чинники породжують різні аспекти вирішення проблеми відповідальності бізнесу перед суспільством і створюють смислове поле, яке має два виміри: відповідальність за що? відповідальність перед ким?
Соціальна відповідальність – це рівень добровільної участі у розв’язанні соціальних проблем, діяльність поза визначеними законами, рамками.
Найвиразнішим втіленням соціальної відповідальності бізнесу сьогодні залишається доброчинність, добровільний розподіл приватних ресурсів для розв’язання суспільних проблем. Виявляється найчастіше як спонсорство чи волонтерство. Доброчинність може виступати як вид бізнесу, інструмент політичного та ідеологічного впливу, засобом організованої розваги багатіїв.
У міжнародному контексті благочинність як вид бізнесу трактується неоднозначно. Дуже слушними у даному випадку є ідеї А. Сміта, який у вченні про моральність відзначав, що людині властиве відчуття симпатії, а в економічному ученні – відстоював ідею, що людині від природи властивий егоїзм і прагнення до особистої вигоди, переслідуючи яку вона сприяє інтересам всього суспільства. Дослідники підрахували, що від 1980 р. країни-позичальники надали розвиненим країнам близько 4,6 трлн доларів, що у 50 разів перевищує кошти в рамках плану Маршалла на відбудову повоєнної Європи. Парадоксально, але ситуація така, що бідні утримують заможних, постійно працюючи на їх збагачення.
Відповідальність бізнесу має оцінюватися не лише кількісно (інтенсивність, тривалість), а, насамперед, якісно (спрямованість, значення для людини, суспільства, держави).
Список використаних джерел:
1. М. Рудакевич. Етика бізнесу в умовах трансформації української економіки / Рудакевич М. // Мандрівеуь. – Всеукраїнський науковий журнал. – К., 2008. – №4 (75). – С. 20-25.
2. Бунин И. М. Социальный портрет мелкого и среднего предпринимательства в России / Бунин И. // Полис. – 1993. – №3. – С.149–154.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter