|
|
|
СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ
|
19.09.2014 00:08 |
Автор: Тесля А. І., аспірант кафедри економічної теорії Львівського національного університету ім. І. Франка
|
[Секція 1. Економіка та підприємництво;] |
Система управління знаннями з часу проголошення курсу на впровадження інноваційної моделі розвитку економіки України та на закріплення права на різноманітні форми і види власності вимагає розробки та реалізації стратегії захисту інтелектуальної власності. Водночас дане питання є одним з найбільш дискусійним у сучасній економіці. На сучасному етапі не розроблено конкретної системи управління інтелектуальним капіталом, яка б враховувала всі особливості компонентів інтелектуального капіталу, хоча останнім часом дослідження щодо питань ефективного управління інтелектуальним капіталом набувають особливої популярності. Головною метою управління інтелектуальним капіталом, на думку І. І. Ткача, є досягнення бажаних економічних результатів завдяки змінам у структурі інтелектуального капіталу та в процесах його формування і використання [1]. Слід зазначити, що під менеджментом знань перш за все мається на увазі управління інтелектуальним капіталом. Розглядаючи управління інтелектуальним капіталом, в науковій літературі виділяють три основні групи методів управління, які застосовуються як до інтелектуального капіталу, так і до інтелектуальної праці: організаційні, економічні, соціально-психологічні. Також в системі управління інтелектуальним капіталом виділяються два основних рівня: 1. Рівень «інтелектуального ядра». Інтелектуальне ядро включає в себе: представників вищого керівництва, найбільш активних і творчих співробітників, незалежно від їх ієрархічного положення в компанії. 2. Рівень поточного управління. Він об’єднує підсистеми, що здійснюють в основному тактичне управління інтелектуальним капіталом організації. Своєю чергою для ефективного управління інтелектуальним капіталом необхідна побудована повномасштабна система, яка б на думку Ю. А. Варфоломеевої [2], з якою ми погоджуємось, вирішувала наступні завдання: підвищення конкурентоспроможності бізнесу; системний розвиток персоналу; підвищення цінності людського ресурсу; удосконалення бізнес-процесів; підтримка управлінських рішень в стратегічному, інноваційному, фінансовому, технологічному і виробничому менеджменті. Відповідно існує два основні типи інструментів для вирішення зазначених нами завдань: 1. Формальні інструменти. До них відносяться експертні системи управління, системи штучного інтелекту, автоматизовані системи прийняття рішень, системи підтримки прийняття рішень та системи підтримки роботи з клієнтами. 2. Неформальні інструменти. Даним інструментам управління інтелектуальним капіталом відводиться особлива роль. Близько 80% наявних знань втрачається, якщо не відбувається обмін знаннями. На думку А. В. Єременко [3], управління інтелектуальним капіталом повинно бути спрямоване на приведення у відповідність внутрішніх можливостей його реалізації і розвитку до зовнішніх, які генеруються ринком. Для того, щоб можна було успішно управляти інтелектуальним капіталом необхідно, на думку автора виконати наступні умови: створити передумови для комерціалізації знань; створити належні умови для здійснення інвестицій у форму нематеріальних активів у високотехнологічні галузі та виробництва; раціональніше використовувати інтелектуальні ресурси країни, що в умовах захисту інтелектуальної власності стають дорожчими; створити умови для налагодження ефективної міжнародної кооперації у високотехнологічних галузях і виробництвах, інтеграції країни в регіональний і світовий технологічний простір; покращити умови праці, створити сприятливе середовище для результативної роботи; проводити навчання персоналу, курси підвищення кваліфікації, тренінги, брати участь у міжнародних зборах, конференціях, симпозіумах; прийняти закони, які б регулювали питання, які пов’язані з інтелектуальним капіталом та використанням професійних та творчих здібностей працівників в організації; запровадити форми звітності, які б відображали користування інтелектуальним капіталом. Що стосується охорони інтелектуальної власності, то її необхідність зумовило створення системи регулятивних органів щодо охорони інтелектуальної власності. Відповідно головними компонентами системи регулятивних органів щодо охорони інтелектуальної власності стала Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) та Світова організація торгівлі (СОТ). Цієї системи стосується також і діяльність ЮНЕСКО. Вважаємо за доцільне погодитись з думкою М. П. Переверзева [4] стосовно того, що задача правового захисту і комерціалізації інтелектуальної власності є досить складною, а її розв’язання доступно лише фахівцям високої кваліфікації, що працюють в складі спеціально створених систем організаційного типу. Отже, економічна ефективність і забезпеченість суб’єктів господарювання і економіки держави загалом на сучасному етапі, визначається їх спроможністю та вмінням до створення, використання та розвитку інтелектуального капіталу. А основою інтелектуального капіталу є знання, навички та інформація, що поступово стають основними засобами. Тому створення результативної системи управління інтелектуальним капіталом може забезпечити вихід державної економіки на вищий рівень, сприятиме реалізації наявного високого потенціалу та виходу на світовий ринок.
Список використаних джерел: 1. Ткач І. І. Аналіз структури інтелектуального капіталу підприємства / А. Ю. Мазарчук, І. І. Ткач // Вісник Хмельницького національного університету. Серія «Економічні науки». – 2010. – № 6. – Т. 4. – С. 336–339. 2. Варфоломеева Ю.А. Интеллектуальная собственность в условиях инновационного развития. Монография. М.: Ось-89, 2006. - 144 с. 3. Єременко А.В. // Наук.-практ. журнал “Наука та інновації” / А.В. Єременко. – НАН України, 2008. 4. Эволюционная экономика. Инновация, инвестиции, институты и интеллектуальный капитал : [коллективная монография] ; под ред. М. П. Переверзева. – Тула : Издательство ТГПУ, 2008.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|