|
|
|
ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСІВ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ У МЕЗОРЕГІОНАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ ПРИКОРДОННИХ ОБЛАСТЕЙ
| |
| 10.06.2014 16:47 |
|
Автор: Мекшун Павло Вікторович, викладач кафедри економічної теорії Чернігівського державного інституту економіки і управління
|
|
[Секція 8. Світова економіка та міжнародні відносини;] |
Важливою умовою успішного розвитку національного господарства є вирішення завдання входження країн у світовий глобальний простір за умов захисту національних економічних інтересів від можливого негативного впливу глобалізаційних процесів. Процеси транснаціоналізації економіки характерні для всіх постсоціалістичних країн.
Конференція ООН виділяє ряд ознак, які в сучасному світі характеризують ТНК: філії або дочірні компанії повинні знаходитися не менше ніж у 6-ох країнах світу; річний обсяг продажу повинен складати більше ніж 100 млн. дол. США; 1/5 – 1/3 загального обсягу обороту компанії повинні походити із зовнішніх, ніж ринок країни базування, ринків; частка закордонних активів повинна становити 25-30% у загальній вартості активів компанії.
Темпи зростання і наявна кількість ТНК показують, що процеси транснаціоналізації стали масовим явищем. За даними ООН, зараз у світі існує більш як 65 тис. ТНК. Вони керують понад 850 тис. зарубіжними компаніями по всьому світу із кількістю працюючих понад 80 млн. осіб. На сучасному етапі розвитку ТНК контролюють: понад 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад 80% патентів і ліцензій на нову техніку і технології, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Їм також належить: 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% – міддю, бокситами; 80% – оловом, чаєм; 75% – натуральним каучуком, сирою нафтою [1, с.77].
На сьогоднішній день провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, які за характером і масштабами торгово-інвестиційної експансії випереджають аналогічні компанії інших країн. Посилюється також позиція ТНК держав Західної Європи, Японії і країн, що розвиваються.
У пострадянських країнах ТНК не настільки потужні за масштабами торгово-інвестиційної експансії. В Росії експерти нараховують від 30 до 40 не фінансових ТНК [2]. У 2013 р. очолили рейтинг російських ТНК компанії «Газпром», з річним обсягом реалізації на суму 157777,8 млн дол США і філіями у 11 країнах світу, і «ЛУКойл», з річним обсягом реалізації 111433 млн дол США і філіями у 23 країнах світу. В Україні у 2013 р. тільки дві компанії, згідно визначення ООН, вважалися ТНК – НПГ «Інтерпайп» (річний обсяг продажу 10230 млн дол США, філії розташовані у 8 країнах) і ФПГ «СКМ» (річний обсяг продажу 8151 млн дол США, філії розташовані у 6 країнах) [3]. У Республіці Білорусь існує тільки одна національна ТНК – «Мінський тракторний завод», який має філії у 12 країнах світу і річний обсяг продажу 16347 млн дол США [4].
Індекс транснаціоналізації економіки приймаючої країни (TNIhe) оцінює частку іноземних ТНК в економіці тієї чи іншої країни. Статистика UNCTAD розраховує даний індекс для більшості країн світу. У 2011 р. в Україні він становив 29, 3%. Це свідчить про поступове збільшення іноземних ТНК, які розміщують свої дочірні підприємства і філії в Україні. Українська економіка зацікавила іноземних інвесторів, насамперед, природно-сировинною базою і дешевою робочою силою. Не останніми мотивами приходу ТНК у вітчизняну економіку також стала можливість завоювання нового великого ринку збуту продукції і послуг та участь у приватизації, особливо стратегічних об’єктів.
Розвиток вітчизняних ТНК може стати засобом підйому національної економіки та шляхом виходу з економічної залежності від інших держав. Зарубіжний досвід свідчить, що національний капітал спроможний витримувати конкуренцію з іноземними ТНК лише тоді, коли він сам структурується в потужні фінансово-промислові об’єднання, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику. На думку дослідників проблем діяльності ТНК в Росії, транснаціоналізація російських корпорацій просувається настільки швидкими темпами, що економічне, політичне, юридичне, фіскальне, осмислення цього процесу набагато відстає від практичних проблем, висунутих виходом російських ТНК на зарубіжні ринки. Індекс транснаціоналізації економіки Росії, як приймаючої країни, становив у 2011 р. 17,7 %. [2].
Регулюванням іноземних інвестицій в Білорусі займається Консультаційна рада по іноземним інвестиціям при Раді Міністрів Республіки Білорусь. У зв'язку з тим, що індекс транснаціоналізації економіки Білорусі, як приймаючої країни, низький (у 2011 р. становив 4,2%), зусилля органів державної влади спрямовуються на залучення ПІІ в усі галузі економіки, крім виробництва зброї, наркотичних і отруйних речовин [5].
Таким чином, процеси транснаціоналізації економіки України, Білорусі і Росії відрізняються за темпами залучення прямих іноземних інвестицій і формування вітчизняних ТНК.
Список використаних джерел:
1. Кравченко М. Проблеми залучення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України / М. Кравченко // Персонал. – 2007. – №3. – С.77 – 81.
2. Российские транснациональные корпорации продолжают зарубежную экспансию даже в условиях мирового кризиса: научное исследование / Рук. авт. коллектива А.В. Кузнецов. – М.: ИМЭМО РАН, 2009. – 60 с.
3. Антоненко О.І. Деякі тенденції розвитку транснаціональних корпорацій в Україні / О.І.Антоненко, О.А.Чурилова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/ soc_gum/fkd/ 2011_1/part3/56.pdf
4. Калинин Д.С. От белорусских предприятий к белорусским ТНК [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.neg.by/publication/ 2004_05_28_4059. html?print=1
5. Инвестиции в Беларуси – официальный сайт Республики Беларусь. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.belarus.by/ru/business/ belarus_investment
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter