|
|
|
СУЧАСНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ
| |
| 18.12.2013 01:14 |
|
Автор: Магомедова М.О., кандидат економічних наук, Писаренко Я.С., студентка Харківського національного університету міського господарства ім.О.М. Бекетова
|
|
[Секція 7. Інвестиційно-інноваційні процеси в економіці;] |
Реалізація заходів з енергозбереження є пріоритетним напрямком інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання. Оцінка екологічного ефекту в науковій літературі зводиться до визначення зменшення витрат на енергоносії та зменшення суми зборів, сплачених до бюджету за забруднення навколишнього середовища. Впроваджені інноваційні енергозберігаючі технології є вигідними не лише для підприємств теплопостачання, а і для споживачів, муніципальної влади (точніше для муніципального бюджету). Якщо розумно перерозподілити кошти, що вивільняються при впровадженні енергозберігаючих технологій, то можна отримати і соціальний, і економічний, і інноваційний ефекти.
Згідно Методичних рекомендацій оцінки економічної ефективності інвестицій в енергозберігаючі проекти на підприємствах житлово-комунального господарства основними показниками економічної ефективності є [ 1]:
1) термін окупності – період часу, за який інвестиційні витрати на впровадження енергозберігаючого заходу відшкодовуються за рахунок прибутку, одержаного від його реалізації;
2) рентабельність інвестицій за рахунок впровадження енергозберігаючих заходів – економічний ефект у відносних одиницях (відношення прибутку або доходів до витрат), який відображає частку витрат, що повертається щороку у вигляді прибутку або доходу за рахунок впровадження енергозберігаючих заходів;
3) економічна ефективність енергозберігаючого заходу – економічний ефект від впровадження енергозберігаючого заходу, розрахований на основі його технічних показників.
Сучасна наукова оцінка економічної ефективності проекту здійснюється за допомогою методів дисконтування. Економічна ефективність інноваційно-інвестиційного проекту визначається на основі наступних показників: чистий дисконтований дохід; індекс прибутковості; внутрішня норма прибутковості; строк окупності.
Крім перелічених основних показників також оцінюють можливі ризики за проектом. Процес аналізу ризику включає такі процедури:
- виявлення можливих варіантів розв’язки проблеми;
- визначення потенційних наслідків реалізації прийнятого рішення;
- інтегральна оцінка ризику, яка включає кількісний і якісний аспект.
Існуючі методи оцінки ризику покликані в комплексі реалізовувати зазначені процедури. Але і в їх рамках зберігаються загальні тенденції оцінювання ризику за двома напрямками: рівень ризику та ризик часу. Рівень ризику представляє собою оцінку співвідношення масштабу очікуваних втрат до обсягу майна підприємства, а також ймовірність настання цих втрат. При здійсненні оцінки рівня ризику будь-яким методом вихідним параметром є мінливість наслідків конкретного рішення. Мінливість – це кількість коливань, які трапляються в ряді значень при відхиленні їх від характерної середньої величини. Основний постулат рівня ризику: чим вища мінливість, тим більший рівень ризику проекту. Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі, для яких ймовірність настання втрат (відхилень від середнього) близька до нуля, а розмір втрат по відношенню до наявного майна не великий.
Виділяють наступні основні методи оцінки економічного ризику:
1) Статистичний. Статистичний метод оцінки ризику полягає у вивчені статистики втрат (негативних наслідків реалізації рішень), які мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності. При цьому можуть використовуватись різні способи оцінки, у тому числі і дисперсійний аналіз. Основним показником, який розраховується на підставі статистичного методу, є частота втрат, пов’язаних із даним видом діяльності.
2) Метод доцільності витрат. Метод доцільності витрат орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику по проекту. Узагальненим фактором ризику тут вважається перевитрата коштів порівняно з запланованим обсягом. При цьому, перевитрати по проекту можуть бути викликані одним із чотирьох факторів або їх комбінації:
2.1) первісна недооцінка вартості проекту;
2.2) зміна границь проектування;
2.3) зміни в продуктивності;
2.4) збільшення первісної вартості проекту.
Врахування таких факторів дозволяє після розбивки інвестиційного процесу на окремі стадії оцінити зону ризику, в яку потрапляє проект на кожній стадії, і таким чином захистити інвестора від критичного та катастрофічного ризиків, оскільки на кожній стадії інвестор може прийняти рішення про припинення асигнувань по проекту.
3) Метод експертних оцінок. При досліджені складних систем, до яких входять і фінансові системи, виникають проблеми, які виходять за межі формальних математичних постановок задач. Тому дуже часто для оцінки ризику використовують метод експертного оцінювання. Основна ідея цього методу полягає у використанні інтелекту людей та їх здатності знаходити рішення слабо формалізованих задач.
Підбір експертів повинен здійснюватись таким чином, щоб фахівці, які увійшли в групу, по-перше, були обізнані в специфіці роботи даного підприємства (об’єкту рішень); по-друге, не були б зацікавлені у результатах оцінювання.
4) Аналітичний метод. В основі аналітичного методу лежить класичне правило ринкової економіки про те, що більший ризик пов’язаний з більшим доходом, тому застосування будь-якого аналітичного методу, менеджер зводить до оцінки приросту доходу проекту і приросту ризику проекту, тобто граничної корисності. В рамках аналітичного використовують різні методи, серед яких можна виділити: метод аналізу абсолютних і відносних показників; метод аналізу чутливості.
5) Метод аналогів. Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений проект, може стати в нагоді інформація про вплив факторів ризику, подібних за сутністю проектів, виконаних раніше. Для цього створюється інформаційна база і на підставі її дослідження роблять узагальнення і приймаються рішення щодо проекту. Недоліком цього методу є його описовий характер, а також той факт, що з часом вплив факторів ризику навіть на подібні проекти може змінитись, так само може змінитись і сам “ набір” факторів ризику.
Всі перелічені показники чітко визначають економічне обґрунтування доцільності реалізації проекту. Але при реалізації інноваційно-інвестиційних проектів на підприємствах теплопостачання ефект не повинен оцінюватися лише економічно. Дещо новими є підходи сучасних науковців до оцінки інноваційного ефекту.
Українські науковці Р. В. Скалюк та О. В. Дека дають наступне визначення інноваційному (науково-технічному) ефекту – це перспективна перевага, яка здатна забезпечити оптимізацію розвитку й діяльності підприємства й поява якої пов’язана з послідовним процесом розробки, створення та реалізації певного виду інноваційного продукту, що залежно від цього сприятиме визначенню певних особливостей конкретного типу переваг, що отримують на мікро- та макрорівні економічного середовища [58, с. 3].
Якщо розглядати комплексну оцінку інноваційного (науково-технічного) ефекту, то доцільним є оцінка ресурсного потенціалу підприємства до впровадження інновації та після. В дискретній формі оцінка ресурсного потенціалу може бути представлена у вигляді [2]:
де е – ефект дії удосконаленої або побудованої економічної системи, що виникає в перший рік її експлуатації, у вигляді приросту доходу, прибутку тощо (грн. /рік);
t – число років – циклів дії системи;
Δt – одиничний цикл дії системи (частіше використовують 1 рік).
F(t) – безрозмірна щільність ресурсного потенціалу.
Залежно від типу завдання, що розв’язується, щільність ресурсного потенціалу можна представляти у такому вигляді:
де р(t) – прогнозований, залежний від часу, темп приросту (спаду) ефекту в частках одиниці;
B – усереднені за часом коефіцієнти знецінювання майбутніх благ або оцінки знецінювання поточних витрат за рахунок віддачі від функціонування.
Інакше кажучи, ефективність впровадження інновації може бути представлена як різниця показника природно-ресурсного потенціалу до і після інвестування та реалізації заходів, яка зворотно пропорційна дисконтованим інвестиційним витратам і залежить від інвестиційного ефекту р(t).
Таким чином, інноваційна ефективність (Еін) за попередженням зниження ресурсного потенціалу буде визначатися їхньою різницею, віднесеною до дисконтованих капітальних витрат K:
де r – коефіцієнт дисконтування;
D2 – щільність природно ресурсного потенціалу після капітальних витрат;
D1 - щільність природно-ресурсного потенціалу до капітальних витрат.
На основі проведених досліджень можна зазначити, що методичні рекомендації щодо оцінки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємства основані, перш за все, на економічному ефекті, методології оцінки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання та орієнтовані на розрахунок зниження витрат від впровадження енергозберігаючих технологій.
Список використаних джерел:
1. Методичнi рекомендацiї оцінки економічної ефективності інвестицій в енергозберігаючі проекти на підприємствах житлово-комунального господарства станом на 14 грудня 2007 р. / Кабінет Міністрів України – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2007. – 193с. – (Бібліотека офіційних видань).
2. Посилкіна О.В. Інноваційно-інвестиційний розвиток фармацевтичного виробництва і проблеми його фінансового забезпечення/ : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня док. фарм. наук: спец. 15.00.01 «Технология лекарств и организация фармацевтического дела»: Харків, НФУ. – 2003, – 342 [2] с.
3. Студінський В. А. Маркетинг у житлово-комунальній сфері /Студінський В.А. –Житомир: Волинь, 2001. –312 с.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter