|
|
|
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
| |
| 10.12.2013 12:37 |
|
Автор: Василик Наталія Михайлівна, кандидат економічних наук, доцент, Луцький національний технічний університет; Ляхов Юрій Юрійович, магістрант, Луцький національний технічний університет
|
|
[Секція 2. Менеджмент. Маркетинг;] |
Термін «музейний менеджмент» з’явився понад 20 років тому та означає систему знань про теорію і практику управління музеєм та музейним персоналом. Він передбачає планування, управління проектами і програмами, музейний маркетинг, фандрайзинг, інформатизацію, PR та рекламу. Системні підходи до управління допомагають музеям ефективно реалізувати себе у соціокультурному середовищі. Зміна стилю керівництва музеями з боку адміністративно-владних структур, що виражається у тенденції децентралізації, вже давно є тенденцією у багатьох країнах світу [6, с. 24].
В той же час в Україні поняття музейного менеджменту тільки набуває поширення. На сьогодні, актуальним завданням сучасного українського музейного менеджменту є сприяння популяризації національної спадщини а також формування позитивного культурного іміджу нашої держави.
В Україні критично бракує досвідчених менеджерів вищої і середньої ланок управління музейними установами, які займалися б розробкою та втіленням у життя довготермінових стратегій розвитку та комерційної прибутковості музеїв, проведенням публічної діяльності. Лише мала кількість вітчизняних музейних закладів мають у своєму складі відділи менеджменту або маркетології [5, с. 16].
Складовим елементом музейного менеджменту є маркетинг, тобто дослідження споживчих смаків, формування попиту і задоволення потреб у сфері музейних та супутніх послуг. До прикладу в європейських країнах велика увага приділяється наявності у музеях кафе і ресторанів, магазинів сувенірів та іншої продукції, необхідної для задоволення потреб відвідувачів. На відміну від західних країн, в Україні практики надання музеями супутніх послуг розвинені недостатньо, що негативно відбивається на рівні їх відвідуваності. Завдання музейного маркетингу – підвищення популярності закладу, сприяння формуванню національної ідентичності через проведення різноманітних курсів, лекцій, екскурсій іноземними мовами, навчання школярів, створення пересувних виставок, музейних магазинів тощо [1, с. 48].
Недостатнє фінансування та матеріально-технічне забезпечення залишаються одними з основних проблем вітчизняних музеїв. За умов ринкової економіки музейні заклади не можуть розраховувати лише на державну підтримку. Виживання музею у сьогоднішніх умовах зумовлюється його здатністю знаходити джерела додаткового, позабюджетного фінансування. Пошук потенційних донорів і робота зі спонсорами (фандрайзинг) є одними з основних завдань музейного менеджменту [7, с. 51]. Проте, у вітчизняних музеях практично відсутні фахівці, які б спеціально займались цим питанням. Відсутність державного стимулювання стримує процес залучення позабюджетних коштів на розвиток музейної справи, хоча існує тенденція відродження традицій меценатства та спонсорства: у Криму Благодійний фонд «Деметра» уже багато років підтримує Керченський історико-культурний заповідник, сприяє його дослідницький та видавничій діяльності; Благодійний фонд «Розвиток України» надав кошти на реставрацію Митрополичого будинку на території Національного заповідника «Софія Київська»; при Національному художньому музеї України діє Фонд сприяння розвитку НХМУ, працює майстерня з виготовлення рам і видавництво «Артанія Нова». Зазвичай спонсори допомагають великим музейним закладам устаткуванням, оргтехнікою, виділяють кошти на окремі видання та ремонт приміщень [4, с.95].
Для залучення додаткових ресурсів окремі музеї проводять на власній території презентації, вистави, концерти, фестивалі тощо. Однак такі масштабні акції можуть собі дозволити здебільшого великі популярні туристичні об’єкти: Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, відділи Національного заповідника «Софія Київська» (музей «Судацька фортеця», «Андріївська церква»), музей «Київська фортеця» тощо [4, с. 96].
Невід’ємним компонентом музейного менеджменту є також сучасні інформаційні технології. Проте досі, багато районних та навіть обласних музеїв не підключені до мережі Інтернет, не мають власних веб-сайтів. Відповідно значна частина національної культурної спадщини залишається маловідомою не лише закордоном, але і в нашій країні [3, с. 211]. По суті, лише найбільші музейні заклади України можуть дозволити собі мультимедійні видання з метою популяризації власного закладу, експозицій та виставок. Не вирішеною проблемою для музеїв залишається також комп’ютеризація та автоматизація обліку музейних експонатів, оцифровування найбільш цінних пам’яток культури і мистецтва [5, с. 117]. Але, навіть без допомоги сучасних технологій, музеї можуть і повинні інформувати про свою діяльність місцеве населення, колег і потенціальних відвідувачів-туристів через місцеву пресу, рекламу, участь у різноманітних мистецьких акціях [2, с. 139].
Перед українськими музеями гостро стоїть питання налагодження PR комунікацій з громадськістю. Вітчизняні музеї дуже слабко рекламують себе і власну діяльність. У музейних закладах зазвичай немає відділів або фахівців, які б спеціально займались рекламою. За умов державного фінансування, відсутності конкурентної боротьби за відвідувача та стимулів до заробляння коштів, у керівництва українських музеїв немає розуміння важливості реклами і нових форм роботи.
У вітчизняних ЗМІ та часописах, навіть фахових, таких як журнали «Музеї України», «Пам’ятки України», бюлетень «Український музей», публікується недостатньо матеріалів, що присвячені музейним технологіям, новим формам роботи з відвідувачами, удосконаленню сучасного музейного та пам’яткоохоронного законодавства [4, с. 183].
Cьогодні на заваді розвитку українського музейного менеджменту стоїть цілий ряд проблем. Однак здійснивши лише декілька важливих ініціатив можна було б суттєво поліпшити ситуацію. Зокрема:
– внести зміни до Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», що сприяло б акумуляції в музеях зароблених коштів (продаж квитків, лекції, інші заходи) шляхом скасування ставки ПДВ на час здійснення комерційної діяльності;
– внести зміни та доповнення до Закону України «Про музеї та музейну справу», які б знімали обмеження стосовно додаткових джерел фінансування музеїв та передбачали можливість здійснення музеями комерційної діяльності в рамках завдань та функцій музейних закладів;
– Міністерством культури України, розробити та вжити заходи з оптимізації кадрової політики у музейній сфері, які б передбачали організацію процесу навчання працівників музеїв основам менеджменту (підвищення кваліфікації шляхом семінарів, тренінгів). Відповідна система заходів мала б сприяти створенню нових спеціальностей – музейного менеджера та музейного маркетолога;
– Державному комітету телебачення і радіомовлення України, ініціювати створення програми з популяризації українських музеїв, яка б висвітлювала актуальні питання розвитку музейної справи, актуалізувала світовий досвід музейного менеджменту, соціальну рекламу. До реалізації відповідної програми залучити громадські організації, благодійні фонди;
– створити спеціалізований центр, котрий займався б моніторингом музейної справи, надавав науково-методичну допомогу закладам усіх форм власності і статусу, інформував музеї про існуючі вітчизняні та зарубіжні програми, що спонсорують музейні проекти [5, с. 202].
Таким чином, можна констатувати, що в Україні музейний менеджмент лише зароджується. Справа в тому що, вітчизняна музейна галузь вже два десятиліття переживає не найкращі часи, існує цілий ряд суттєвих проблем котрі стримують впровадження нових прогресивних методів управління, форм роботи, технологій. До прикладу критично бракує досвідчених фахівців які б ефективно займались розробкою та втіленням у життя стратегій розвитку та комерційної прибутковості музеїв, у керівництва часто відсутнє розуміння важливості нових форм роботи, крім того значна кількість музейних закладів досі не підключена до мережі Інтернет та немає власних веб-сайтів, недостатнє державне стимулювання гальмує процес залучення позабюджетних коштів, практично відсутня практика надання музеями супутніх послуг. Проте, як ми бачимо, достатньо здійснити хоча б ряд кроків, зокрема внести зміни до законодавства, оптимізувати кадрову політику в музейній сфері, створити програму розвитку музейної справи на довгостроковий період і це дасть суттєвого поштовху до розвитку українського музейного менеджменту, сприятиме популяризації національної культурної спадщини а також формуватиме позитивний імідж нашої держави.
Список використаних джерел:
1. Бистров Ф.Ф. Основи маркетингу: навчальний посібник для вузів. Під ред. Г. А. Краюхіна. – СПБ, 2003. – 142 с.
2. Божук С.Г. Маркетингова діяльність. Суб'єкти. Функції. Види. Організація. Курс лекцій зі спеціальності Маркетинг / Божук С. Г., Т. Д. Маслова. – СПб, 2005. – 140 с.
3. Гнєдовский М.Б. Музейна комунікація та музейний сценарій / М. Б. Гнєдовський // Музей і сучасність. – М., 1986 –180 с.
4. Горішевський П. Основи музеєзнавства, маркетингу та рекламно-інформаційної діяльності музеїв: навч. посіб. / П. Горішевський, М. Ковалів, В. Мельник, С. Оришко. – Івано-Франківськ: Плай, 2005.
5. Калякіна, А.В. Маркетинг в музеї: Основні етапи розробки та здійснення маркетингової політики / А. В. Калякіна // Довідник керівника установи культури. – 2004. – № 2. - С.60-66.
6. Лорд Б. Менеджмент в музейній справі / Б. Лорд, Г. Лорд. – М.: Економіка, 2002. – 390 с.
7. Шляхтина Л.М. Основы музейного дела: учеб. пособ. / Л. М. Шляхтина, С. В. Фокин. – Саб., 2000.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter