|
|
|
СУТНІСТЬ ТА СКЛАДОВІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦІВНИКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ
| |
| 04.06.2013 15:13 |
|
Автор: Фоменко Ганна Григорівна, аспірант Донецького університету економіки та права
|
|
[Секція 1. Економіка та підприємництво; ] |
Соціальний захист працівників є показником соціальної відповідальності підприємств, установ, профспілкових організацій та держави. Розвиненість системи соціального захисту працюючого населення формує авторитет держави в межах країни та на міжнародному рівні. Тільки соціально захищені працівники здатні ефективно працювати на користь суб’єктів господарювання та держави. Останнім часом, питання соціального захисту працівників стоять особливо гостро, що пов’язано з розвитком інтеграційних процесів та прийняттям Україною міжнародних стандартів та вимог до ведення бізнесу. Забезпечення гідних умов праці та відпочинку, адекватного заробітку витраченим зусиллям та формування довіри працівників до керівництва, впевненості у завтрашньому дні є не менш важливими питаннями ніж отримання прибутку та оптимізація витрат.
Аспекти соціального захисту працівників як на державному рівні так і на рівні підприємства все частіше висвітлюються в роботах науковців, молодих вчених, журналістів та політиків. Соціальний захист працівників тісно пов’язаний з такими питаннями як соціальна відповідальність бізнесу, соціальна політика держави і підприємства та соціальні витрати. Соціальний захист населення досліджували у своїх роботах такі економісти як Н.П.Борецька, З.С.Варналій, Л.І.Вороніна, Н.С.Іщенко [1], які приділили більше значення визначенню соціального захисту та його реалізації на державному рівні. У розвиток теорії та практики соціального захисту працівників на рівні підприємства значний вклад зробили В.Сапко, В.Пархоменко [12] та Т.О.Стрибулович [13], які у своїх роботах розглядали соціальні витрати підприємства, зокрема вітчизняний та зарубіжний досвід ідентифікації соціальних витрат, О. Пацула [9], яка досліджувала соціальні витрати підприємства та розробила їх класифікацію, Л.Прийма [11] особливу увагу приділила структурі соціального пакета підприємств. Питання соціальної відповідальності бізнесу висвітлені в працях Е.В. Воловодові, Е.Д.Прогнимак, А.В.Ищенко [3], виділені мотиви добровільної соціальної відповідальності бізнесу, С.В. Мельник [8] особливу увагу приділив зарубіжним моделям управління, И.П.Булєєв, Н.Ю.Брюховецька, Е.В.Черних [2] розглядали теорію та практику соціальної відповідальності в Україні.
Аналізуючи різноманітність існуючих визначень соціального захисту працівників пропонованих науковцями, публіцистами та політиками можна запропонувати узагальнене поняття – соціальний захист працівників – це система заходів направлений на забезпечення відтворення праці, стимулювання професійної діяльності та забезпечення безпечного та гідного рівня життя, створення умов для духовного розвитку, які носять як законодавчо закріплені гарантії так і індивідуальні, які забезпечується такими соціальними інститутами як держава, профспілки, союзи та асоціації підприємств, неприбуткові організації та окремими особами – правозахисниками.
Соціальний захист працівників охоплює три основні складові: соціальне страхування, соціальні послуги та соціальне забезпечення. Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» [5] соціальні послуги це – комплекс засобів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих проблем. До соціальних послуг на підприємстві можна віднести: допомогу при народженні та на поховання; допомога при настанні інвалідності чи отриманні травми на виробництві; витрати на навчання, оздоровлення чи лікування працівників; оплату сніданків та інші напрями пов’язані з забезпеченням потреб працівників пов’язаних з трудовою діяльністю та відтворенням фізичних та розумових здібностей персоналу. Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Підприємства, які мають розширену соціальну інфраструктуру здебільшого соціальні послуги надають у формі соціального обслуговування, а саме можливості користування на пільгових умовах об’єктами соціальної інфраструктури (закладами громадського харчування, оздоровчо-лікувальними закладами, спорткомплексами, домами культури). Соціальні послуги є показником соціальної відповідальності підприємства перед працівниками та суспільством, чим більше таких послуг тим більш конкурентоспроможне підприємство на ринку праці. Однак, головним напрямом соціального захисту лишається соціальне страхування. Питома вага витрат на соціальне страхування складає не менше 37% фонду оплати праці, що обумовлено законодавством, крім того податковим кодексом передбачено зменшення оподатковуваного прибутку на суму внесків сплачених на користь працівників за недержавним пенсійним страхуванням чи іншими видами страхування в певних межах [10]. Третьою складовою соціального захисту є соціальне забезпечення працівників. Під соціальним забезпеченням зазвичай розуміється система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо). Основу соціального забезпечення складає підтримка населення в разі настання страхового випадку. Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездатним громадянам безкоштовно, чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування. Однак соціальне забезпечення працівників суб’єктами господарювання передбачає дещо інші заходи. Соціальне забезпечення працюючих на рівні підприємства направлено, окрім підтримки у разі настання страхового випадку, на задоволення соціальних потреб працівників, а саме у безпечних умовах праці, можливості відтворення фізичних сил, професійному та культурному розвитку. Основною категорією витрат, яка відноситься до соціального забезпечення працівників є витрати на утримання об’єктів соціальної інфраструктури. Податковим кодексом України передбачається можливість зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат на утримання таких об’єктів з певними умовами. Другою складовою соціального забезпечення за розміром витрат є витрати на охорону праці, які регулюються законом України «Про охорону парці» [4] та кодексом законів про працю [6] . Кожен працівник відповідно до Конституції України [7] має право на безпечні умови праці, обов’язок за виконання яких покладено на суб’єктів господарювання. Метою здійснення цих витрат є покращення умов праці, зниження рівня травматизму, скорочення робочих місць з небезпечними та шкідливими умовами, шляхом модернізації виробництва та заміну людського труда механічним та зрештою скорочення витрат в результаті настання страхових випадків виробничого характеру.
Структура витрат на соціальний захист працівників включає представлені вищі складові, а саме: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальні послуги. Обсяг витрат на кожну складову суттєво відрізняються на різних підприємствах. Промислові підприємства України переважно утримують на балансах об’єкти соціальної інфраструктури, якими користуються працівники, в той час як у сфері надання послуг, соціальний захист працівників узагальнено у соціальному пакеті. Зазвичай, послуги соціального характеру представлені у соціальному пакеті більш різноманітні порівняно з послугами отриманими користувачами соціальної інфраструктури підприємств, що обумовлено специфікою діяльності. Однак, незалежно від виду діяльності, витрати на соціальний захист працівників є витратами на перспективу, здійснення яких може забезпечити більше переваг соціально-економічного характеру порівняно з розміром витрачених коштів.
Список використаних джерел:
1. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми: монографія / Н.П.Борецька, З.С.Варналій, Л.І.Вороніна, Н.С.Іщенко. – Донецьк: Янтра, 2001. – 352 с.
2. Булеев И.П. Социальная ответственность бизнеса: теория и практика: монографія / И.П.Булеев, Н.Е.Брюховецька, Е.В.Черних. – Донецьк: ДонУЭП. – 2008. – 137 с.
3. Воловодові Е.В. Социальная ответственность бизнеса как фактор стабилизации общества / Е.В.Воловодові, Е.Д.Прогнимак, А.В.Іщенко // Економіка промисловості. – 2006. – №3(34). – С.235-242.
4. Закон України «Про охорону парці» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – С.668.
5. Закон України «Про соціальні послуги» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. –С.358.
6. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – №50. – С.375.
7. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141
8. Мельник С.В. Соціальна відповідальність бізнесу як складова соціальної політики України / С.В. Мельник // Економіка та держава. – 2007. – №5. – С.71-73.
9. Пацула О. Соціальні витрати підприємства та їхня класифікація / О.Пацула // Вісник КНТЕУ. – 2006. – №3. – С. 26.
10. Податковий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 13-14. – С. 112.
11. Прийма Л. Соціальний пакет: складові, облік, оподаткування / Л.Прийма //Дебет-Кредит. – 2006. – №44,46. – 34.
12. Сопко В.В. Бухгалтерський облік у підприємницькій діяльності / В.В.Сопко, В.Н.Пархоменко. – К.: Техніка, 1993. – 222 с.
13. Стрибулевич Т.О. Зарубіжний та вітчизняний досвід ідентифікації соціальних витрат в обліково-аналітичних системах / Т.О.Стрибулевич // Економічний аналіз. – 2010. – № 5. – C.186-188.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter