|
|
|
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
| |
| 03.06.2013 23:04 |
|
Автор: Борисюк О.В., кандидат економічних наук, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки; Ковальчук І.І., Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки; Федік Б.В., Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки; Шуб`як О.Р., Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
|
|
[Секція 5. Банківська справа. Фінанси, грошовий обіг та кредит;] |
Досвід багатьох країн світу довів, що за умов ефективної державної підтримки, використання лізингових операцій може стати чинником, що забезпечить модернізацію багатьох сфер економіки, підвищення конкурентоспроможності та ефективності національних виробництв. Вигідним лізинг є також для виробників активів, адже може стати ефективним способом реалізації їх товарів на ринку. Та незважаючи на перспективність та очевидні переваги лізингу для всіх суб’єктів лізингових відносин, його частка в Україні, порівняно із світовим ринком є досить мізерною. Розвиток ринку лізингових операцій гальмується недосконалим оподаткуванням і несприятливим законодавством.
Питання лізингу висвітлювали у своїх працях науковці С. Брус, С. Кисіль, Н. Рязанова, Р. Капріоні, Д. Василенко, Г. Холодний, Я. Онищук, Л. Прилуцький, В. Горемикін, Є. Кабатова, В. Газман[1].
На сьогодні в економічній літературі немає єдиного міжнародно визнаного визначення поняття «лізинг» (від англ. to leaus —брати в оренду, наймати). Це обумовлено відмінностями в економічних, податкових та законодавчих базах різних країн. Поняття лізингу вчені формулюють як: вид інвестиційної діяльності, спосіб кредитування, довгострокова оренда, відносини найму, спосіб купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування майном, управління майном за дорученням довірителя[3].
В Податковому кодексі України наведене таке визначення: лізингова операція – господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам за плату та на визначений строк. Лізингові операції поділяються на: оперативний лізинг, фінансовий лізинг, зворотний лізинг, оренда житлових приміщень, оренда житла з викупом [4].
В Україні існує ряд проблем, які стримують розвиток ринку лізингу, а саме:
1)Недосконале податкове законодавство. Варто зауважити, що фінансовий лізинг набув широкого визнання у світі завдяки, зокрема, системі пільг в оподаткуванні. Так, одержуючи основні засоби у лізинг і здійснюючи регулярні лізингові платежі, підприємства-лізингоодержувачі збільшують свої валові витрати і цим частково зменшують суму податку на прибуток (це так званий ефект податкового коректора). В Україні таких пільг немає. Навпаки, операції з передачі майна у фінансовий лізинг прирівнюються до продажу майна й оподатковуються податком на прибуток за повною ставкою. Отже, існує необхідність щодо введення податкових пільг при фінансування лізингових операцій хоча б у пріоритетних галузях економіки[2].
2) Обмежений доступ до фінансування. Банки є більш зацікавленими у наданні кредитів, ніж у проведенні лізингових операцій. При цьому, вони абсолютно незацікавлені проводити довгострокові лізингові операції. Близько 99,9% усіх послуг фінансового лізингу надається юридичними особами – суб’єктами господарювання, які не є фінансовими установами. Брак власного капіталу в даних установ є причиною відмов у фінансування лізингових операцій. Зважаючи на специфіку законодавчого статусу лізингу в Україні, міжнародні фінансові інституції (МВФ, МБРР, Світовий банк) не готові взяти на себе кредитні ризики лізингодавців і фінансувати їх діяльність.
3) Недостатня поінформованість підприємницької спільноти про можливості та переваги лізингового механізму фінансування.
4) Виражена тенденція вітчизняного лізингового ринку до залежності від імпорту та інші.
Для того, щоб лізинг в Україні дійсно став каталізатором оновлення матеріально-технічної бази підприємств, необхідні такі зміни:
- надання інвестиційних пільг при оподаткуванні прибутку підприємств, що беруть об’єкти у лізинг, застосування спрощеної процедури повернення майна, запровадження пришвидшеної норми амортизаційї для об’єктів лізингу;
- розробка державної програми підтримки лізингу, яка передбачала б ширше залучення банківських установ до забезпечення лізингових операцій;
- вдосконалення нормативно-законодавчої бази у сфері лізингу та її уніфікація із міжнародним законодавством;
- підвищення рівня обізнаності населення в перевагах та особливостях лізингу;
- зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди.
Список використаних джерел:
1) Амелін С. К. Шляхи вдосконалення державного регулювання фінансового лізингу в Україні / С. К. Амелін // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №10. – С. 211-220
2) Добровольська О. Н. Фінансовий лізинг як альтернатива банківському кредитуванню / О. Н. Добровольська, К. С. Городецька // Економічний форум. – 2012. – №2. – С. 361-364
3) ЛісовськаН. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні//Товари і ринки. – 2010.-№1. С. 29-36
4) Податковий кодекс України від 25.01.2013 // zakon1.rada.gov.ua
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter