|
|
|
ЕКОЛОГІЧНИЙ ПОДАТОК В УКРАЇНІ
| |
| 16.04.2013 09:26 |
|
Автор: Когут Богдан Юрійович, Вінницький національний аграрний університет
|
|
[Секція 6. Податкова система. Бюджетна система. Правові відносини в економічній системі;] |
Об'єктивна потреба інтеграції екологічної політики у стратегію соціально-економічного реформування на національному, регіональному та місцевому рівнях вимагає напрацювання теоретично й практично виваженої системи екологічного оподаткування, яка була би здатна забезпечити адекватне еколого-економічним реаліям акумулювання фінансових ресурсів для підтримання природоохоронної діяльності суб'єктів господарювання і розвитку інноваційного екологозбалансованого суспільного виробництва.
Вперше ідея екологічного оподаткування з'явилась у працях економіста- теоретика Пігу, який запропонував стягувати податки з підприємств-забруднювачів і надавати субсидії тим, хто знижує рівень викидів у навколишнє природне середовище.
У Податковому кодексі України Кабінет Міністрів ініціював введення розділу VIII "Екологічний податок", робота над яким була розпочата ще у 90-х роках. Проте часті зміни урядів, різні політичні погляди та інтереси провідних партій стосовно окремих питань не давали змогу це зробити раніше. За основу екологічного податку розробники Податкового кодексу взяли Постанову Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. за № 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збирання за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збирання". Таким чином, екологічний податок запроваджується замість збирання за забруднення навколишнього природного середовища, сплата якого з 1 січня 2011 р. призупиняється. Відповідно до визначення, наведеного у п. 14.1.57 Податкового кодексу, «екологічний податок – це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів в атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 р.»[3].
Згідно з п. 240.1 цього Кодексу, платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять підприємницьку діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, що виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України та в межах її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони здійснюються:
- викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
- скиди забруднювальних речовин безпосередньо у водні об'єкти;
- розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;
- утворення радіоактивних відходів (включаючи вже нагромаджені);
- тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлених особливими умовами ліцензії термін.
Нововведенням розділу "Екологічний податок" стало встановлення ставки та порядок стягнення екологічного податку за викиди забруднювальних речовин авіаційним транспортом, який досі не платив збори за забруднення довкілля. Переглянуто також механізм сплати податку за викиди в атмосферне повітря забруднювальних речовин пересувними джерелами забруднення. Так, у п. 240.2 Податкового кодексу визначені юридичні особи, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства,що є платниками екологічного податку за умови, якщо вони здійснюють викиди забруднювальних речовин в атмосферу пересувними джерелами, у випадку використання ними палива. Це дасть змогу стягувати податок з власників приватного транспорту. Однак утримувати і перераховувати такий податок до державного бюджету під час реалізації такого палива, подавати відповідну звітність контролюючому органу, а також нести відповідальність за певні порушення в останньому випадку доведеться не платникам податку, а податковим агентам.
З метою стимулювання платників податків до зменшення забруднення навколишнього середовища у Податковому кодексі передбачається понижувальний коефіцієнт 0,8 у разі переходу на маловідходні і безвідходні ресурсо і енергозберігаючі технології, впровадження кращих існуючих технологій[2].
Таким чином,необхідно приділили значну увагу покращенню регулятивної функції та запровадженню інноваційно-інвестиційних преференцій шляхом удосконалення податкової амортизації в оновлення основних засобів, призначених для охорони навколишнього природного середовища та раціонального природокористування.
Підсумовуючи, варто зазначити, що сучасний стан екологічного податку вимагає заходів системного характеру, а не лише внесення змін та доповнень. Чимало еколого-фінансових інструментів природокористування та природоохоронної діяльності існують лише на рівні теоретичних напрацювань, а не на рівні законодавчих положень і в практику господарювання вони так і не впроваджені.
Список використаних джерел:
1. Веклич О.О. Екологічне оподаткування в Україні: реалії та напрями вдосконалення з урахуванням світового досвіду : монографія / О.О. Веклич / НАН України, Ін-т економіки. –К. : Вид-во "Либідь", 2001. – 47 с.
2. Горобець В.В. Новий екологічний податок в Україні / В.В. Горобець. [Електроннийт ресурс]. – Режим доступу: з http://www.rada.gov.ua.
3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р., № 2755-VI // Верховна Рада України. – К. : ООО Изд. Дом "Зенит", 2011. – 194 с.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter