|
|
|
ФАКТОРИ ПОМ’ЯКШЕННЯ ТА БЛОКУВАННЯ ДЕМПФІРУВАЛЬНОЇ ПРИРОДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ
| |
| 08.04.2013 15:18 |
|
Автор: Ортіна Ганна Володимирівна, кандидат економічних наук, Академія фінансового управління Міністерства фінансів України
|
|
[Секція 1. Економіка та підприємництво; ] |
Антикризове управління за своєю демпфірувальною природою є, по суті, цілеспрямованою організацією дії певної сукупності факторів на негативні впливи кризи з метою їх пом’якшення і блокування. Переважна частина цих факторів має характер прямої блокувальної дії і є конвенціонально економічною – фінанси, чинники інвестиційності, конкурентоспроможності та інноваційності. Соціальне партнерство в антикризовому управлінні відображає вже характер опосередкованої дії і не має генетично «чисто» економічних властивостей, а вирізняється соціально-економічною природою.
Інформаційна спроможність адаптивного антикризового управління ґрунтується на згадуваній суті інформації як певного алгоритму можливих дій [1, с. 122], наразі – дій демпфірування кризових явищ і процесів у відповідній системі (економічній, соціально-економічній, соціоприродній) і на її конкретному рівні – макро-, мезо- чи мікрорівні. Інформаційна спроможність виявляє себе в основних предметних інформаційно-аналітичних аспектах управління, серед яких можна умовно вирізнити:
• загальні вимоги інформаційно-аналітичного забезпечення;
• типи застосовуваної інформації;
• модель формування інформаційно-аналітичного забезпечення;
• «фільтри» руху інформації.
Загальні вимоги інформаційно-аналітичного забезпечення характеризують необхідний ступінь релевантності інформації до завдань антикризового управління:
- зменшення рівня невизначеності кризогенних процесів та явищ;
- гнучке формування цілей, завдань та системи показників антикризового управління;
- можливість використання адекватних рівню невизначеності інструментів (наприклад, див. далі – «слабких сигналів») інформаційно-аналітичної підтримки антикризового управління;
- інформаційна когерентність (сполученість) антикризового управління на його макро-, мазо- і мікрорівнях;
- відкритість до модифікації і нарощування новими показниками.
Наступний аспект інформаційно-аналітичної предметності регламентує спроможність антикризового управління з позицій необхідного різноманіття застосовуваних ним типів інформації, де вирізняються шість типів інформації: ендогенний та екзогенний; синхронний та діахронний; апостеріорний та апріорний.
Ендогенний (внутрішній) та екзогенний (зовнішній) типи інформації як аспекти інформаційної спроможності антикризового управління вирізняються тією особливістю, що вони мають два виміри: просторовий і операціональний. Характерним для просторового виміру є те, що попереднє чітке визначення певного об’єкта антикризового управління як ендогенного (коли він територіально знаходиться в сфері дії відповідної – економічної, соціально-економічної, соціоприродної – системи) та як екзогенного (коли він знаходиться поза такою сферою) значною мірою «розмивається», оскільки згадувана геоекономіка породжує той тип суб’єктів своєї діяльності (ТНК), котрі не можуть бути однозначно просторово ідентифіковані. Операціональний вимір інформації ендогенного та екзогенного типів пов'язаний із спроможністю управлінського впливу (ендогенний тип) чи його відсутністю (екзогенний тип) на джерела цієї інформації. Відтак тут може породжуватися певна типологічна дуальність, коли одне й теж джерело, наприклад, за просторовим виміром може бути ендогенним, а за операціональним – екзогенним (або – навпаки).
Синхронний (одночасний) тип інформації відображає детермінований за часом – «одномоментний» – стан об’єкта управління (економічної системи, соціально-економічної чи соціоприродної системи) виходячи із певної темпорально однорідної сукупності його характеристик, чи пов’язаних з відповідним конкретним моментом часу у минулому, теперішньому або майбутньому, чи взагалі безвідносно до будь-якої часової ознаки.
Діахронний (в напрямку стріли часу) тип інформації, власне, характеризує розвиток кризи як такої. Показники такої інформації є принципово динамічними, зважаючи на те, що зміни їх величини, послідовно від одного до іншого моменту часу свідчать про характер, інтенсивність і перспективи розвитку кризи. Особливим для показників цієї інформації є те, що вони мають переважно екзогенну природу, тобто система антикризового управління повинна їх відстежувати і реагувати на них, але практично не може на них впливати. Екзогенність в даному випадку має подвійну природу. По-перше, джерело (джерела) кризовості, як такої, звичайно знаходиться за межами відповідної країни-економіки (наразі – України), часто і не маючи чіткої територіальної дислокації. По-друге, як це дедалі все більше сприймається науковою думкою, екзогенність зумовлюється тим, що криза формується, власне, поза економікою, маючи своїм джерелом певні антропо-цивілізаційні «хиби», але, індукуючись в економіку, швидко набуває там фінансово-економічних ознак.
Тому виникає нагальна проблема раннього «маркерування» виникнення і розвитку кризи і цьому мають слугувати показники діахронної інформації. Наразі такі показники – критерії кризовості – практично відсутні, відсутня і вихідна інформація (статистика) рівня національних рахунків для їх побудови. Можна висловити припущення, що в подібних показниках повинна відображатися певна внутрішня «патологічність» економічних процесів за умови співвідношення одних «кризово-нейтральних» показників з іншими. Умовно, такими показниками, наприклад, могли би бути показники девіації (як оцінка ступеня відхилення сукупності засобів існування соціуму – в широкому розумінні сукупності актуалізованих ним усіх потреб – від потреб дійсно необхідних) та віртуалізації (як міри розходження претензій фінансового сектора економіки та можливостей реального сектора).
Таким чином, в поданому ракурсі показники діахронної інформації стосовно кризовості в теоретичному плані мали би виводити на розуміння глибинних джерел виникнення криз, відтак і їх цивілізаційного блокування. В практичному плані антикризового управління вони стають основою управління по т.зв. «слабких сигналах» – тобто управління в умовах детермінованої невизначеності.
Список використаних джерел:
1. Горник В. Г. Сутнісна складова державної політики забезпечення конкурентоспроможності / В. Г. Горник // Економіка та держава. – 2010. – № 2. – С. 121-123.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter