|
|
|
МОДЕЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПРОДУКЦІЇ
| |
| 06.02.2013 13:41 |
|
Автор: Ротанов Геннадій Миколайович, кандидат економічних наук, доцент, декан факультету управління Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського
|
|
[Секція 4. Економічний аналіз. Економіко-математичне моделювання;] |
Умови господарювання сприяють розвитку ринкових процесів, формують ринок споживача і спонукають підприємства зосередитись на пошуку ефективних методів виробництва якісної продукції, створенні та підтриманні її конкурентоспроможності. Для проведення аналітичної оцінки управління якістю і конкурентоспроможністю продукції відібрано шість типових репрезентативних підприємств з десяти найпотужніших, які виробляють понад 50% продукції галузі і тривалий час (5-7 років) беруть участь у реальній конкурентній боротьбі.
Критерієм поточної конкурентоспроможності продукції є її ринкова частка. Потенційна ж конкурентоспроможність характеризується достатністю, рівномірністю розподілу між зацікавленими сторонами цінностей та тенденцією до збільшення їх обсягу. Рівномірність розподілу обмежених цінностей виключає різкі коливання рівня задоволеності зацікавлених сторін, в тому числі споживача, обумовлюючи стабільність поведінки ринкової частки продукції. А збільшення обсягу створених цінностей викликає її позитивну динаміку.
Аналіз поточної та потенційної конкурентоспроможності продукції, за даними статистичних досліджень (свідчить, що більшість продукції підприємств-лідерів галузі мають негативну динаміку поточної та недостатню потенційну конкурентоспроможність з причин зниження задоволеності свого споживача. Частина підприємств втрачає потенційну конкурентоспроможність продукції через низьку задоволеність персоналу та ігнорування інтересів держави як зацікавленої сторони.
В практиці підприємств економія витрат відбувається або за рахунок залучення дешевих ресурсів (сировини, праці, технологій та ін.), або за рахунок зменшення податкових платежів, що знижує задоволеність відповідних зацікавлених сторін (споживача та держави). Поряд з цим нами виявлені резерви збільшення ефективності використання виробничих фондів в 2-3 рази, а трудових ресурсів в 3-5 разів і показано, що компетентний і мотивований персонал здатний реалізувати ці резерви, підвищивши якість і конкурентоспроможність продукції без залучення ресурсів споживача, отже без посилення конкуренції.
Значним бар’єром підвищення якості та конкурентоспроможності продукції є широке застосування виробниками стратегії «слідкування за лідером або постачальником», яка збіднює асортимент і примушує споживача задовольнятись типовим продуктом.
Для промислових підприємств нами розроблено методику розрахунку оптимальної потужності виробництва, що дозволяє оптимізувати витрати на транспортування. Відмінність від загальноприйнятих розрахунків полягає в тому, що витрати визначаються в точці продажу. При збільшенні потужності підприємства порівнюються темпи зростання економії на масштабі та темпи зростання транспортних витрат. Найменші сукупні витрати будуть означати оптимальну потужність.
Список використаних джерел:
1. Лепейко Т. І. Сучасні підходи до виділення підсистем підприємства
/ Т. І. Лепейко, А. В. Котлик // Концептуальні засади управління підприємством як економічною системою: Монографія / За заг. ред. к.е.н., доц. В. О. Коюда. – Харків : Вид. ХНЕУ, 2007. – С. 26 – 47.
2. Ларка А.В. Конкурентные преимущества предприятий различной маркетинговой ориентации // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. Вып. 7, ч.1. – Харьков: ХГПУ, 1997. – с. 71-74.
3. Ушаков Г.Г. Організаційні аспекти підвищення конкурентоспроможності підприємства / Г.Г Ушаков // Стратегія економічного розвитку України: наук. зб. / голов. ред. Наливайко А. П.– К.: КНЕУ,2004.– Вип. 15.– С.118-124
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter