|
|
|
СКЛАД ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ
| |
| 14.10.2012 11:26 |
|
Автор: Артеменко Надія Георгіївна, аспірантка Одеського національного економічного університету
|
|
[Секція 5. Банківська справа. Фінанси, грошовий обіг та кредит;] |
Перетворення, які здійснюються в державі супроводжуються змінами, виникненням та зникненням певних інститутів, які визначають людську поведінку в різних сферах життя. Наприклад, після розпаду Радянського Союзу та побудови в незалежній Україні ринкової економіки, йде заміна старих інститутів на нові. З приводу того, що ці інститути регулюють, визначають суспільні відносини, виникає необхідність в дослідженні їх змін та визначення напрямів їх розвитку. Адже, від результатів їх дії залежить, в тому числі і стан соціального захисту. Тому, виникає необхідність в дослідженні інституціональної складової питань соціального захисту та його фінансового забезпечення.
Д.Норт визначає інституції (institutions) як правила “гри”, які діють в суспільстві, структурують взаємодію між людьми (тобто термін інститути (institutes) не використовується). Такі правила складаються з формальних (уставного права, загального права, інструкцій) та неформальних обмежень (звичаїв, традицій, норм поведінки, особисто встановлені кодекси поведінки). Організація є групами людей, гравці, котрі пов’язані загальною метою для досягнення цілей. До організацій відносяться політичні організації (політичні партії, сенат, міські ради, регулюючі органи), господарські органи (фірми, профспілки, сімейні ферми), соціальні органи (церкви, клуби, спортивні асоціації), а також освітні установи (школи, коледжі, професійно-технічні учбові центри). [1, 55].
Якщо узагальнити погляди економістів, то під інституцією (іnstitution) вони розуміють сукупність до якої належать звичаї, традиції, способи мислення, стереотипи поведінки окремих індивідів (соціальних груп та суспільства в цілому). Інституції представляють собою ментальні та поведінкові зразки, котрі з’явились в наслідок попереднього соціального розвитку та в наступному успадковані. Ці зразки регулюють та регламентують взаємодію людей на рівні звичаїв та прав. [2, 58].
Іншаков О.В. визначає інститути в якості форми, котрі типізують функції суб’єктів господарювання. Ці форми визначають статуси, ролі таких утворень в економіці та створюють функціональну структуру суспільства. [3, 44].
До фінансових інститутів автор відносить бюджет, місцевий бюджет, позабюджетні фонди державного соціального страхування, цільові фонди, фонди фінансових посередників, банки (фінансова теорія відокремлює фінансові відносини від кредитних, але ми відносимо банки до фінансових інститутів з приводу існування їх коштів, як результатів вторинного розподілу, фондовій формі).
До фінансових інститутів соціального захисту відносимо: державні фонди соціального страхування, приватні фонди соціального страхування, мікро-страхування, інститут грошових виплат та допомоги. Такі інститути відокремлені за їх призначенням та особливостями формування та використання фінансових ресурсів.
Автором відокремлюється державне соціальне страхування від приватного, тому що перше має більш всеохоплюючий характер, що відображається на особливостях формування та розподілу фінансових ресурсів, підходів до формування програм з соціального захисту. Мікро-страхування виділяється з причин відмінностей в формування страхових продуктів, бо вони є більш простими, та можуть більш універсальними. Окрім цього витрати мікро-страхування обов’язково покриваються з додаткових джерел, оскільки кошти які залучаються від застрахованих осіб недостатні.
До інституту грошових виплат та допомоги відносимо всі такі виплати та допомоги, які здійснюються державою з бюджетів, приватними особами з благодійних фондів та організацій. Схеми формування видів таких допомог та механізми їх фінансового забезпечення вже достатньо напрацьовані, тому ми їх можемо віднести до схем-алгоритмів фінансових відносин та включити до фінансового інституту. Окрім цього до цього інституту ми відносимо доходи та виплати які отримуються в соціальному підприємництві. Соціальне підприємництво – така діяльність яка дозволяє забезпечити працею соціально незахищені категорії громадян, тим самим вирішуючи питання їх соціальної адаптації, підвищення доходу, економічного розвитку. Воно є такою собі самоокупною соціальною допомогою. Таку діяльність відносимо до соціального захисту, тому що метою утворення таких установ є не здійснення прибуткової діяльності, а покриття витрат, соціальна адаптація окремих категорій населення, вирішення громадських питань з використання підприємницького підходу в організації діяльності. Тобто, з застосуванням такого підходу, завдання соціального захисту вирішується через здійснення та залучення населення та створення можливостей до економічної діяльності в таких утвореннях.
Список використаної літератури:
1. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Дуглас Норт; пер. с англ. А. Н. Нестеренко. — М.: „Начала”, 1997. — 180с.
2. Гайдай Т.В. Институция как инструмент институционального экономического анализа //Экономическая теория. — 2006. — № 2. —С. 53— 64.
3. Иншаков О.В. Экономические институты и институции: к вопросу о типологии и классификации // Социс. — 2003. — № 9 . — С.42-51.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter