|
|
|
ОЦІНКА РИЗИКІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЕКСПОРТУ
| |
| 31.05.2012 22:39 |
|
Автор: Колодiн Павло Олексiйович, студент Київського міжнародного університету
|
|
[Секція 8. Світова економіка та міжнародні відносини;] |
Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому — збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.
За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:
— операційні;
— трансляційні (бухгалтерські);
— економічні.
Метою керування фінансовим ризиком є зниження втрат, зв’язаних з даним ризиком до мінімуму. Утрати можуть бути оцінені в грошовому вираженні, оцінюються також кроки по їх запобіганню. Фінансовий менеджер повинний зрівноважити ці дві оцінки і спланувати, як краще укласти угоду з позиції мінімізації ризику.
У цілому методи захисту від фінансових ризиків можуть бути класифіковані в залежності від об’єкта впливу на два види: фізичний захист, економічний захист. Фізичний захист полягає у використанні таких засобів, як сигналізація, придбання сейфів, системи контролю якості продукції, захист даних від несанкціонованого доступу, наймання охорони і т.д.
Економічний захист полягає в прогнозуванні рівня додаткових витрат, оцінці ваги можливого збитку, використанні усього фінансового механізму для ліквідації погрози ризику або його наслідків.
Крім того, загальновідомі чотири методи керування ризиком: скасування, запобігання втрат і контроль, страхування, поглинання.
1. Скасування полягає у відмовленні від здійснення ризикового заходу. Але для фінансового підприємництва скасування ризику звичайно скасовує і прибуток.
2. Запобігання втрат і контроль як метод керування фінансовим ризиком означає визначений набір превентивних і наступних дій, що обумовлені необхідністю запобігти негативні наслідки, уберегтися від випадків, контролювати їхній розмір, якщо утрати вже мають місце або неминучі.
3. Сутність страхування виражається в тім, що інвестор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження ризику до нуля.
Для страхування характерне цільове призначення створюваного грошового фонду, витрата його ресурсів лише на покриття втрат у заздалегідь обговорених випадках; імовірнісний характер відносин; зворотність засобів.
Великі фірми звичайно прибігають до самострахування, тобто процесові, при якому організація, що часто піддається однотипному ризикові, заздалегідь відкладає засобу, з яких у результаті покриває збитки. Тим самим можна уникнути дорогої угоди зі страховою фірмою.
Серед методик оцінки ймовірності банкрутства прийнято виділяти методи, що базуються на аналізі фінансових даних, що включають оперування деякими коефіцієнтами: Z - коефіцієнт Альтмана, коефіцієнтом Таффлера і другими, а також вміння «читати баланс».
Кількісний метод Альтмана був запропонований у 1968 році відомим західним економістом Альтманом. Індекс кредитоздатності побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis - MDA) і дозволяє в першому одразу ж розподілити господарюючі об’єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів.
Аналітична «Модель Альтмана» представляє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, що допомагають виявити кризовий фінансовий стан підприємства. Звертаючи увагу на той факт, що дана модель є найбільш розповсюдженим критерієм визначення можливого банкрутства підприємства в розвинутих країнах, приділимо їй особливу увагу.
Високий ступінь імовірності прогнозування кризового стану розвитку підприємства має діагностика банкрутства на базі застосування статистичних моделей.
Статистичні моделі діагностики банкрутства являють собою спеціальним чином обчислену дискримінантну функцію (границю), в якості аргументів якої використовуються фінансові коефіцієнти-індикатори, що найбільшим чином обумовлюють розвиток кризи, а значення (Z-рахунок) - дозволяє ідентифікувати ступінь (ймовірність) загрози банкрутства.
Побудова статистичної моделі передбачає математичну обробку інформації про результати господарсько-фінансової діяльності двох однорідних (за галуззю, обсягом діяльності тощо) сукупностей підприємств-об’єктів спостереження, одна з яких охоплює підприємствами, що визнані банкрутами, інша - підприємства, що продовжують нормально функціонувати).
Статистичний метод діагностики кризового стану та загрози банкрутства в класичному вигляді представлений 3-факторною моделлю Є. Альтмана [2, c. 254-268]:
Z = -0,3877 - 1,0736 * Кп + 0,0579 • Кфз (1)
Умовні позначки: Кп - коефіцієнт покриття, Кфз - коефіцієнта фінансової незалежності.
До уваги слід брати наступне правило діагностики:
2=0 - імовірність збанкрутувати дорівнює 50%;
2<0 - імовірність банкрутства менше 50% і далі знижується у міру зменшення 2,
2>0 - імовірність банкрутства понад 50% і зростає зі збільшенням 2.
У процесі розвитку цього підходу була розроблена 5-факторна модель Є. Альтмана, що представляє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за попередній період. В загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z- коефіцієнт Альтмана) має вигляд:
Z=1,2*X1+1,.4*X2+3,3*X3 +0,6*X4+0,99*X5 (2)
де: Z - інтегральний показник рівня загрози банкротства (Z-рахунок Альтмана);
Х1 - частка власних оборотних засобів в активах підприємства;
Х2 - нерозподілений прибуток у загальному обсягу активів (показує рентабельність активів, розраховану з використанням величини нерозподіленого прибутку);
Х3 - частка прибутку (до сплати процентів і податків) у загальному обсягу активів (характеризує рентабельність активів, розраховану з використанням показника балансового прибутку);
Х4 - ринкова вартість акціонерного капіталу у загальному обсягу боргових зобов’язань;
Х5 - виручка від реалізації у загальному обсягу активів (характеризує віддачу активів).
Рівень загрози банкрутства підприємства в моделі Альтмана оцінюється за наступною шкалою:
Значення показника „Z” (ймовірність банкрутства):
- до 1,8 - дуже висока;
- 1,81 – 2,70 – висока;
- 2,71 – 2,99 – можлива;
- 3,00 та вище - дуже низька.
Важливо пам’ятати, що ніколи імовірність банкрутства не може бути оцінена як нульова. Особливо це стосується українських підприємств, на діяльність яких значною мірою впливають фактори неекономічного характеру.
Список використаних джерел:
1. Алєксєєв І. В. Фінансовий аналіз: техніка розрахунків та моделювання економічних ситуацій. — Л.: Бескид Біт, 2003. — 152с.
2. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкуретноспроможність країн: теорія та механізм реалізації. — К.: КНЕУ, 2004. — 275с.
3. Акулич М. Методы исследования структуры експорта организации// Маркетинг. – 2009. - № 6 (85). – с. 111-117.
4. Козаченко С. В., Шкарлет С. М., Бобришева-Шкарлет Т. О. Діагностика та оцінка кризового стану суб'єктів підприємницької діяльності. — Чернігів: РВК "Деснянська правда", 2005. — 263с.
5. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини. — К.: Знання, 2004. — 408с.
6. Шевчук В. О. Міжнародна економіка: теорія і практика. — Л. : Каменяр, 2003. — 719с.
7. http://www.kmu.gov.ua
8. http://www.sevinvest.gov.ua
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter