|
|
|
ІНСТИТУЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО ВИЗНАЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
| |
| 18.04.2012 15:16 |
|
Автор: Красюк Олена Вікторівна, старший викладач кафедри менеджменту Донбаського державного технічного університету; Поцелова Тетяна Володимирівна, студентка Донбаського державного технічного університету
|
|
[Секція 2. Менеджмент. Маркетинг;] |
Протягом багатьох десятків років у нашій країні, в умовах високої монополізації виробників та торгових представників, регулятором виробництва продукції був не реальний попит, а виробництво й адміністративно-командний механізм розподілу, що регулювали рівень споживання, формували потреби і випуск продукції. За таких умов суб’єкти господарювання практично не підіймали проблему такої економічної категорії як конкурентоспроможність. Отже дослідження та аналіз цього економічного явища здійснювалися переважно в зовнішньоекономічному аспекті. Умови, що склались на сучасній арені діяльності підприємств, характеризуються підвищеним впливом глобалізації економіки. Наслідками глобалізаційних перетворень, є, з одного боку, поглиблення взаємодії між країнами на світовій економічній арені, а з іншого, – ріст міждержавних суперечностей і посилення конкурентної боротьби між суб’єктами економічних відносин. Саме тому, набуває великої актуальності формування та використання підприємствами ефективної конкурентної стратегії з метою забезпечення конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Історія розвитку теоретичних аспектів конкурентоспроможності характеризується різноманітністю авторських позицій. Це пов’язано, по-перше, з різними масштабами розгляду конкурентоспроможності: на регіональному, національному або світовому ринку (підприємство, галузь, країна), по-друге, – з ототожненням конкурентоспроможності підприємства та продукції (послуг).
Високий рівень розробки цієї проблеми дає змогу зробити певну систематизацію понятійного апарату конкурентоспроможності (рисунок 1).
В основі даної систематизації покладено погляди таких вчених як Забєлін П.В., Моісеєва Н.К., Книш М.І., Куликов Г., Ожогов С.І., Хруцький В.Є., Корнєєва І.В., Стівенсон В., а також поняття, сформульоване Інститутом менеджменту та розвитку.
«Трикутник конкурентоспроможності» характеризує наявність трьох основних позицій вчених щодо сутності конкурентоспроможності – як здатність забезпечувати необхідний прибуток підприємства, як спроможність задоволення потреб споживачів, а також як ринковий механізм протистояння та розвитку підприємств. У кутах наведені найбільш радикальні погляди дослідників. Центральне поняття урівноважує та об’єднує три напрями визначення. Погляди, що розміщені між кутами, прямують до центрального кола – узагальнюючого поняття. Це ілюструє поєднання двох напрямів (прибуток підприємства – ринкове протистояння, протистояння – задоволення потреб споживачів, задоволення потреб споживачів – забезпечення отримання прибутку).
Таким чином, «Трикутник конкурентоспроможності» наглядно ілюструє вплив на рівень конкурентоспроможності трьох основних сил: підприємств, споживачів та держави.
Більшість авторів характеризує сутність конкурентоспроможності підприємства як відносну економічну категорію. Такий підхід достатньо зручний з погляду як логічного сприйняття, так і математичного опису. Однак він не відображає всієї глибини цієї категорії та має певні недоліки, а саме:
-орієнтація на одного або декількох конкурентів, що звужує можливість узагальненої об’єктивної оцінки галузевої кон’юнктури;
-основний акцент припадає на зіставлення показників конкурентів, а проблема сучасної адаптації підприємства до мінливих умов економічного середовища залишається поза увагою;
-локальні та інтегральні параметри роботи підприємства зіставляються
без урахування складності та динамічності внутрішньосистемних зв’язків;
-більшість авторів не враховують динамічність конкурентоспроможності, як обов’язкову характеристику при наявності елементу невизначеності на світовій економічній арені.
З урахуванням досвіду попередніх досліджень слід відокремити позиції, які повинна відображати категорія конкурентоспроможності при визначенні її сутності: по-перше, не можна ототожнювати конкурентоспроможність підприємства з конкурентоспроможністю продукції; по-друге, конкурентоспроможність – величина непостійна; по-третє – вона повинна відображати здатність підприємства до постійної адаптації та безкризового функціонування в умовах невизначеності; по-четверте, конкурентоспроможність – це комплексний показник, оцінку якого не можна звести до одного показника.
Таким чином, можна надати наступне визначення конкурентоспроможності підприємства: це відносний комплексний показник, що відображає здатність підприємства протистояти виробникам і постачальникам аналогічної продукції (послуг) як за ступенем задоволення своїми товарами (послугами) конкретної суспільної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності за умов постійної адаптації до мінливих умов внутрішнього та зовнішнього середовищ функціонування.
Список використаної літератури:
1. Коваленко, Н.В. Забезпечення конкурентоспроможності національних підприємств у світовій економіці [Текст] / Н.В. Коваленко. – Донецьк-Алчевськ : Інститут економіки промисловості НАН України, Донбаський державний технічний університет, 2010. – 428 с. – ISBN 978-966-310-243-6.
2. Фатхутдінов, Р. А. Управління конкурентоздатністю організації: підручник [Текст] / Р. А. Фатхутдінов ; ред. Г. В. Осовська. – К. : Кондор, 2009. – 470 с.
3. Филюк Г.М. Монополия, конкуренция и проблема инноваций [Текст] / Г.М. Филюк // Конкуренция. – 2009. №2(33). – С.26–33.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter