|
|
|
ЕКОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК ЯК СКЛАДОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
|
17.04.2012 18:53 |
Автор: Боровик Оксана Несторівна, аспірант Інституту екології, природоохоронної діяльності та туризму ім. В. Чорновола Національний університет «Львівська політехніка»
|
[Секція 1. Економіка та підприємництво; ] |
В умовах високої насиченості світових товарних ринків і перевищення на них пропозиції над попитом кожне підприємство-виробник змушене вести жорстку конкурентну боротьбу. Конкурентні переваги мають ті підприємства, які базуються на науково-технічних досягненнях, інноваціях та дотриманні міжнародних стандартів у сфері охорони навколишнього природного середовища тощо. Відповідно до таких вимог, вітчизняні підприємства повинні приділяти особливу увагу щодо вжиття заходів з підвищення конкурентноздатності продукції. Перелік показників ефективності щоразу розширюється, поряд з потребою постійного поліпшення якості товарів і послуг та ефективної діяльності підприємства, важливе місце також належить екологічному чиннику. В міжнародних рейтингах конкурентоспроможності Україну віднесено до країн, що розвиваються, і які характеризуються підвищеною політичною й економічною нестабільністю, несприятливим інвестиційним кліматом та високими ризиками виробничо-господарської діяльності. Так, у рейтингу конкурентоспроможності Світового економічного форуму (World Economic Forum) за 2009-2010 рр. Україна посіла 82-у позицію серед 133-ох країн. При цьому, держава знаходиться у групі латиноамериканських та африканських країн, що розвиваються, а безпосередніми її сусідами є Гамбія і Алжир. Причинами неконкуренто- та неекспортоспроможності вітчизняної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, є її висока ціна, низька якість, висока енергоємність та матеріалоємність, а це, своєю чергою, пов’язано, зокрема, з низьким рівнем впровадження в Україні систем управління якістю (ISO 9000) та екологічного менеджменту (ISO 14000). Ігнорування сьогодні екологічних проблем, подальше відкладання їх радикального вирішення на майбутнє призведе до виснаження економічних ресурсів і врешті до втрати державою перспектив сталого розвитку. Дієвим інструментом регулювання якості навколишнього середовища є екологічний менеджмент, запроваджуючи який, держава не тільки декларує своє право на входження до європейської спільноти, а й підтверджує свої наміри практичними діями. Сьогодні в Україні існує реальна можливість змінити негативні тенденції та почати радикальне поглиблення ринкових реформ, враховуючи екологічний чинник. Це політика цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв; становлення національного екокапіталу; активну підтримку створення в країні сучасної конкурентноздатної екологічно безпечної економіки. Врахування екологічного чинника в економічному розвитку відображається, насамперед, на структурі капіталовкладень, оскільки рішення екологічних проблем потребує значних фінансових витрат. Конкурентоспроможність підприємств з урахуванням екологічного чинника є потенційною здатністю підприємства до комплексного оновлення виробництва на основі запровадження маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологічних процесів з метою зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище і забезпечення основи для майбутнього забезпечення еколого-економічної ефективності діяльності підприємства на засадах сталого розвитку.
Список використаних джерел: 1. Буркинський Б. В. «Зелена» економіка крізь призму трансформаційних зрушень в Україні / Буркинський Б. В., Галушкіна Т. П., Реутов В. Є. – Одеса-Саки: ІПРЕЕД НАН України: ПП «Підприємство «Фенікс»», 2011. – 348 с. 2. Звіт про конкурентоспроможність України 2010: Назустріч економічному зростанню і процвітанню. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www/feg.org.ua 3. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2010 р. – К.: Центр екологічної освіти та інформації. – 2011. – 254 с. 4. Рассадникова С. І. Концептуальний підхід до систематизації об’єктів інвестиційної привабливості сфери природокористування / С. І. Рассадникова // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 5 (83). – С. 117-123.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|