|
|
|
МОДЕЛЮВАННЯ В УПРАВЛІННІ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ
| |
| 25.01.2012 13:46 |
|
Автор: Яцук Ігор Петрович, здобувач кафедри державного управління та місцевого самоврядування Академії муніципального управління
|
|
[Секція 2. Менеджмент. Маркетинг;] |
Моделювання в управлінні у галузі використання та охорони земельних ресурсів нерозривно пов’язано з прогнозуванням, оскільки при прогнозуванні моделей управління земельними ресурсами застосовують метод прогнозування – спосіб дослідження об’єкта прогнозування з метою розробки прогнозів. Нині існує велика кількість методик, методів і способів прогнозування, серед яких найпоширеніші такі види:
- евристичне прогнозування, яке ґрунтується на використанні думки спеціалістів – експертів у визначеній сфері знань;
- математичне прогнозування, що базується на чітко сформульованій математичній моделі поведінки об’єкта;
- комбіноване прогнозування, яке об’єднує евристичне й математичне прогнозування в один процес.
У різних країнах правові методи та засоби планування землекористування розвиваються і вдосконалюються неоднаково. Плани обов'язкові для землевласників і землекористувачів, як правило, вони мають юридичну силу. Плани місцевого рівня у багатьох країнах не повинні відхилятися від планів вищестоящого рівня, вони враховують історичну систему планування [1, с. 24].
Планування землекористування залежить також і від відповідної інформації про правову базу й таких видів землеустрою, як формування власності, визначення вартості земельних ділянок або обмежень на їх використання, тобто від інформації про земельну власність, що містить земельно-реєстраційна система, зокрема систему реєстрації землі та іншої нерухомості й прав на них. Водночас дуже важливо, щоб інформація щодо планування землекористування поширювалася без затримки в інших сферах законодавства.
На регіональному рівні існує більше, ніж на державному, можливостей раціонального використання земельних ресурсів відповідно до своїх планів. Прикладом узгодження проблем раціонального використання земельних ресурсів може бути досвід європейських країн. Так, у Німеччині, розроблена система землевпорядкування, яка передбачає узгодження позицій заінтересованих сторін - держави і територіальних спілок для сприяння їхньому економічному та соціальному розвитку. Правовою основою землевпорядкування є закон, який зводить у єдину систему чотири рівні територіального планування: планування будівництва, регіональне планування, земельне планування і федеральне землевпорядкування.
Територіальне планування – це планування в масштабі однієї федеральної землі, а регіональне планування належить до територіальних спілок або цілих регіонів усередині федеральної землі. Усунення суперечностей між галузевими та територіальними інтересами управління в Україні можливе при чіткому визначенні структурних підсистем регіону, його виробничих галузей, функціонально об'єднуваних елементів інфраструктури, органів управління й місцевого самоуправління. Погодимось з вченим, що регіональна політика раціонального використання земельних ресурсів повинна сприяти ефективному поєднанню галузевого та територіального принципів управління, створенню умов для всебічного розвитку територіальної складової, національної економіки, найефективнішому використанню природних ресурсів і трудового потенціалу регіону [2, с. 249].
Серед основних перспективних напрямів державної політики у сфері регулювання земельних відносин на нашу думку можна виділити підвищення ефективності управління земельними ресурсами з боку держави, поліпшення організації, планування, контролю за використанням та охороною земель на основі прогнозних моделей і вдосконалення законодавчої, нормативної, правової та методичної баз щодо управління використанням земель із застосуванням прогнозних моделей в ринкових умовах.
Управління в галузі використання й охорони земельних ресурсів в нашій державі впроваджується через правовстановлюючий, правозабезпечуючий чи правоохоронний напрями управлінської діяльності, завдяки яким уповноважені органи державного управління встановлюють певні норми і правила щодо ефективного та раціонального використання земельних ресурсів, основних земельно-кадастрових одиниць – земельних ділянок, землевласників, землекористувачів різних форм господарювання.
Державне управління земельними ресурсами поширюється на весь земельний фонд держави незалежно від форми власності на земельну ділянку і спрямоване на контроль за суб’єктами права власності та користування землею, в плані дотримання ними раціонального використання й охорони земельних ресурсів.
Отже, особливістю моделювання управління в галузі використання й охорони земельних ресурсів є вміння змоделювати ситуацію, здатність до управління на основі нових моделей і вміння втілювати у життя стратегію. До особливостей моделювання в управлінні земельними ресурсами також можна віднести системне і комплексне розв’язання проблем в управлінні у галузі використання та охорони земельних ресурсів із застосуванням моделей, представлених у формі, що демонструє властивості, взаємозв’язок, параметри системи управління земельними ресурсами. Ці моделі повинні обов’язково забезпечити порядок у землевпорядкуванні.
Список використаної літератури:
1. Мартин А.Г. Економічне регулювання земельних відносин / А.Г.Мартин // Землевпоряд. вісн. – 2009. – № 6. – С. 22–29.
2. Сухоставець А.І. Раціональне використання земельних ресурсів у контексті регіональної аграрної політик // «Круглий стіл–2005». / А.І.Сухоставець. – К, 2005. – С. 248–250.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter