|
|
|
ЗАХОДИ УСУНЕННЯ ДИСПРОПОРЦІЙ МІЖ РИНКОМ ПРАЦІ І РИНКОМ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ
| |
| 25.01.2012 11:14 |
|
Автор: Кобець Анатолій Степанович, кандидат технічних наук, професор, ректор Дніпропетровського державного аграрного університету
|
|
[Секція 2. Менеджмент. Маркетинг;] |
Сьогодні підприємства не виявляють належної зацікавленості у співпраці з ВНЗ. Державний попит на інновації не був заміщений попитом приватного сектора. Відсутність державної стратегії розвитку взаємодії науки і виробництва призвела до того, що головні наукомісткі галузі або знаходяться в стані глибокої депресії, або не безоглядно орієнтуються на використання зарубіжних «новинок». Держава повинна напрацювати соціально-економічні механізми, здатні включати студента в сферу інтересів підприємницьких структур. Ці структури повинні бути зацікавленими надавати місця для проходження практики студентами, формувати перспективний попит на молодих спеціалістів на основі впровадження нових технологій, напрацьованих вузівською наукою.
Варто адаптовувати до умов України зарубіжний досвід комбінованої системи навчання, за якої навчання переривається періодами практичної діяльності (в світі ця система дістала назву «сендвіч»). Її суть: денна освіта після третього року навчання має перериватись роком роботи за обраною спеціальністю на фірмі, установі, організації. У цей період навчання доцільно здійснювати в заочній формі. Після засвоєння первинних професійних навичок слід знову повернутись до стаціонарної форми навчання, за якої половина предметів має носити обов’язковий характер, а друга половина – обиратись студентом самостійно з великої кількості дисциплін, з огляду на майбутню професійну діяльність.
Реалізація державної політики в сприянні працевлаштуванню молодих спеціалістів має впроваджуватись системно та послідовно на всіх стадіях виходу молоді на ринок праці:
– при виборі професії (стимулювання профорієнтаційної роботи);
– професійній підготовці (оновлення освітніх стандартів, підвищення ефективності проходження практики з можливістю її фіксування у трудовій книжці як частини трудового стажу і ін.);
– професійній адаптації (надання роботодавцям певних пільг при наданні молоді першого місця праці).
Для усунення диспропорцій між ринком праці і ринком освітніх послуг необхідне здійснення державою наступних заходів:
– підготовка закону, який би визначав обов’язкову участь об’єднань роботодавців в державному прогнозуванні і моніторингу ринку праці, формування переліку напрямів і спеціальностей підготовки кадрів, розробці державних освітніх стандартів і процедур контролю якості професійної освіти;
– проведення конкурсного розміщення державного замовлення на підготовку спеціалістів з вищою професійною освітою. Загальнонаціональний конкурс має здійснюватись серед акредитованих ВНЗ, як державної, так і недержавної форми власності, причому їх заявки на прийом студентів за рахунок державного бюджету обов’язково мають підтверджуватися потребою з боку адміністрації і служб зайнятості регіону, а також роботодавців;
– заохочення створення у ВНЗ структур, які б сприяли працевлаштуванню випускників. Завдання цих структур має заключатися у налагодженні взаємодії між ВНЗ і регіональними органами влади, спілками і об’єднаннями роботодавців, підприємствами і організаціями, а також надання студентам широкого спектру інформаційних і юридичних послуг;
– стимулювання на основі трьохсторонніх контрактів «ВНЗ – роботодавець – студент» цільової підготовки і перепідготовки спеціалістів;
– формування системного наукового забезпечення інноваційної моделі економіки на основі відкриття філій кафедр на підприємствах та проведення ними цільових науково-дослідних, впроваджувальних робіт та освітньо-наукових проектів;
– формування системи підтримки і оновлення знань відповідно до вимог структурних змін в економіці і ринку праці шляхом прогнозування мережі закладів післядипломної освіти, створення стимулів для підприємств і організацій вкладати кошти в розвиток працівників.
Кожна галузь економіки повинна розробити напрями підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, у якій чітко визначити стратегічні напрями формування кваліфікаційного кадрового потенціалу, включаючи основні принципи його підготовки і, що особливо важливо, зазначити джерела фінансування на основі системи планування та регулювання підготовки кадрів, виходячи з потреб галузі.
Сприятливим фоном для вдосконалення взаємодії системи вищої школи з ринком праці являється тенденція відродження високотехнологічних галузей промисловості, державна політика переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, формування усвідомленої державою і бізнесом потреби у висококваліфікованих кадрах.
В підходах до регулювання взаємодіїї ринку праці і ринку освітніх послуг, на думку автора, з боку держави має використовуватись диференційований підхід до закладів освіти, залежно від рівня акредитації. Відповідно, якщо мова йде про ВНЗ I-II р.акр., то завдання держави – забезпечити високий рівень практичної підготовки спеціалістів, врахувавши вимоги потенційних роботодавців. Університети ж мають готувати кваліфіковану і «гнучку» робочу силу, орієнтовану не стільки на пристосування, скільки на випередження потреб ринку праці. Їх випускники повинні виступати «не лише в ролі тих, хто шукає роботу, але й перш за все в якості творців робочих місць» [2]. Тому підготовка фахівців ВНЗ III р.акр. і особливо IV р.акр. має мати під собою міцну основу у вигляді наково-обгрунтованого довгострокового прогнозу розвитку економіки країни і регіону.
В українському суспільстві недостатньо визнається роботодавцями (і батьками) ОКР «бакалавр» (сьогодні маємо 146 бакалаврських програм). В розвинених країнах саме бакалаврат є основним постачальником нових професіоналів. Крім загальної професійної підготовки, випускник бакалаврату повинен володіти професійними знаннями і вміннями, які б дозволяли в короткий термін адаптовуватися в сучасному світі. Держава повинна вжити заходів, щоб квіліфікація бакалавра була витребуваною роботодавцями не через прийняті закони і постанови, а через її реальну необхідність. Це потребує, зокрема, перегляду державної політики щодо долі технікумів і коледжів. Поступлення до магістратури більш виправдане після декількох років професійної діяльності, коли в людини уже сформувалась тверда уява про потреби в певних знаннях. Важливо, щоб освіта була «в авангарді потреб ринку праці, грала на випередження, створюючи конкурентне середовище» [1, с. 79].
Важливого значення набуває ефективне проходження студентами практики. Пропонується механізм фінансування практики (керівник практики від підприємства повинен отримувати гроші). Необхідно вивести за результатами навчання за останні чотири семестри середній бал.
Якщо студент вчиться за державним замовленням і його середній бал нижчий за визначений, він повинен оплачувати вартість проходження практики; студент-контрактник звільняється від плати за проходження практики, якщо його середній бал вищий за встановлений.
Список використаної літератури:
1. Балакірєва О.М. Проблеми працевлаштування та міграційні орієнтації молоді / Балакірєва О.М., Валькована О.В. // Економіка і прогнозування (науково-аналітичний журнал). – 2006. – №4. – С. 76–91.
2. Всемирная декларация о высшем образовании для XXI века: подходы и практические меры. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dvgu.ru/umu/didjest/distedu/uear 1999/XXIcentu.htm
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter