|
|
|
СТАЛИЙ РОЗВИТОК ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ЗАГРОЗУ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КАТАСТРОФИ
|
25.01.2012 10:57 |
Автор: Драган Ірина Василівна, кандидат економічних наук, ст. наук. співробітник відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»
|
[Секція 2. Менеджмент. Маркетинг;] |
В Україні історично склалися сприятливі фізико-географічні, гідрологічні, структурно-геологічні умови, які призвели до утворення багатьох видів природних ресурсів. Територія України знаходиться у кількох географо-кліматичних зонах та в межах водозборів двох морів – Чорного та Балтійського. Таке унікальне розташування країни зумовило формування багатьох показників природно-ресурсного потенціалу. Нині природно-ресурсний механізм функціонування залежить від потенційних можливостей території і поступального розвитку соціально-економічної інфраструктури. Сучасні проблеми і концепції у сфері формування природно-ресурсного потенціалу утворюють базу для перегляду і переорієнтації всієї ресурсної політики, її цілей і пріоритетного напрямку розвитку. Цим процесам властива певна специфіка залежно від виду ресурсу, його значимості та ефективного використання природно-ресурсних компонентів [1]. Природні ресурси є об’єктивним фактором соціально-економічного розвитку не залежно від політичних режимів, уподобань більшості, пріоритетів влади і система природокористування забезпечує їх залучення у відтворювальний процес. При цьому важливо, щоб форми, методи, способи та інструменти такого залучення працювали в інтересах місцевого населення та держави, а не в інтересах олігархату, забезпечували систему противаг між цілями власників та пріоритетами користувачів, сприяли перманентному стимулюванню природоохоронної діяльності. Все це досягається при відповідному інституціональному середовищі, тобто при наявності розвиненого ринку земель, системи впливу на процеси природокористування територіальних громад, розвиненої інфраструктури технічного та агрохімічного сервісу, досконалих організаційних форм господарювання. Від запасів природних ресурсів, їх якості та окремих техніко-економічних характеристик залежить господарська самодостатність країни та її регіонів. Особливо це актуально на даному етапі розвитку національної економіки, коли поглиблення процесів глобалізації та регіоналізації вимагає максимально можливого використання потенціалу конкурентних переваг який має місце й у сфері природокористування. Лише шляхом інтенсифікації залучення природних ресурсів і природних умов у господарський оборот можна забезпечити своєчасне їх відновлення та відтворення. Для того, щоб регуляторні механізми раціоналізації природокористування у максимальній мірі враховували специфіку використання у відтворювальному процесі окремих складових “природного капіталу”, важливо виявити сутнісні характеристики основних видів природних ресурсів та дослідити тенденції їх використання у господарському обороті на сучасному етапі розвитку продуктивних сил. За сумарними запасами деяких з них Україна займає одне з провідних місць у Європі (зокрема, мінеральні, ґрунтові, рекреаційні). Разом з тим, відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів. В Україні значна кількість природних та рекреаційних ресурсів є унікальними. До них відносять масив чорноземних ґрунтів (понад 20 % світових ресурсів) [2], запаси високоякісного коксівного вугілля Донбасу, Карпатську провінцію мінеральних вод, родовища лікувальної ропи та мулу Причорноморського регіону.
Список використаної літератури: 1. Світове господарство в умовах глобалізації: Монографія / за ред. Я.Б.Олійника, Б.П.Яценка, В.К.Бабарицької. – К.: Вид.-поліграф. центр “Київський університет”, 2004. – 145 с. 2. Сенюшкін Є.О. Економіко-правові механізми державного забезпечення сталого розвитку / Є.О. Сенюшкін // Статистика України. – 2003. – № 3. – С. 38.
E-mail: Draganiri@rambler.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|