|
|
|
УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ: ФОРМИ ВЛАДИ ТА ВПЛИВУ
| |
| 07.12.2011 20:03 |
|
Автор: Зінчук Анастасія Петрівна, студентка Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ
|
|
[Секція 2. Менеджмент. Маркетинг;] |
Роль керівника була завжди зрозумілою й чітко визначеною. Його завдання полягало в тому, щоб розподілити роботу, встановити й підтримувати стандарти, стежити за дисципліною. Влада керівника практично не підлягала сумнівам і багато чинників діяло на його користь. Його статус був настільки високим, що ніщо не загрожувало його праву контролювати й наводити дисципліну. [3]
Управлінська діяльність поділяється на: управління організацією та управління людьми.
Існує декілька визначень поняття керівництва, наприклад: 1) видання директив, які потрібно зробити, налагодження співробітництва між людьми, забезпечення організації ресурсами. Мета полягає в заохоченні людей працювати ефективно і з бажанням; 2) комбінація переконань, примушення і прикладу, що може примусити людей виконувати те, що від них вимагають. Спонукати або мотивувати людей можна тільки впливаючи на них певним чином.
В управлінській літературі здатність впливати на поведінку інших людей називається владою [1].
Владу можна визначити як можливість впливати на поведінку інших людей. Влада невід'ємна від управління, вона надає можливості керівникові виконувати свої функції. Наприклад, директор підприємства під час здійснення своєї діяльності залежить від засновників (власників), підлеглих. Для забезпечення ефективного керівництва він потребує сприяння цих людей. Якщо керівник не має достатньої влади, він не зможе впливати на підлеглих з метою спонукання їх до діяльності для досягнення цілей підприємства. Таким чином, влада є необхідною умовою успішної діяльності організації.[2]
Сучасні керівники шукають шляхи для забезпечення впливу на підлеглих, що грунтуються на співробітництві. Двома такими формами впливу, які спонукають виконавця до активного співробітництва, є переконання й участь.
Переконання - це такий спосіб впливу керівника на підлеглого, за якого останній свідомо прагне виконати роботу якнайкраще. Тобто в цьому випадку керівник не говорить підлеглому, що й як потрібно зробити, а, цілеспрямовано звертаючись до його потреб, інтересів, спонукає працівника самостійно приймати рішення про потрібні дії.[2]
Вплив шляхом переконання - це ефективна передача власної точки зору. Переконання грунтується на владі прикладу й владі експерта.
Вплив через участь полягає у залученні персоналу до управління. Такий вплив більш ефективний, ніж переконання. Люди працюють продуктивніше в тих випадках, коли рішення приймали вони самостійно або за їхньою участю. Тому вплив через участь справляє мотивуючу дію на працівників.
Менеджмент виділяє такі форми влади:
Влада, яка грунтується на примушенні, - це вплив на підлеглих переважно через страх (страх втратити роботу, захищеність тощо). Застосовується переважно в організаціях, де менеджери не визнають інших форм влади над підлеглими.
Влада, що грунтується на винагороді, передбачає використання керівником бажання підлеглих отримати винагороду в обмін на якісно виконане завдання (роботу).
Влада, що грунтується на винагороді, впливі через позитивні дії, більш сприятлива, ніж страх, тому що дає позитивні стимули для якіснішого виконання роботи. Іноді важко визначити, яка нагорода буде ефективною.
Експертна влада грунтується на впевненості підлеглого щодо наявності у керівника спеціальних знань і вмінь, які дадуть підлеглому змогу задовольнити свої потреби.
Законна влада грунтується на переконанні підлеглого у праві керівника давати розпорядження, які підлеглий зобов'язаний виконувати, тому цю владу ще називають традиційною, оскільки вона випливає з ієрахічної побудови структури управління організацією.
Усі керівники мають владу, однак і підлеглі мають владу над керівниками. Керівник повинен усвідомлювати, що оскільки підлеглі також мають владу над ним, то використання ним в однобічному порядку своєї влади може викликати в них бажання продемонструвати свою владу. А це, може призвести до даремно витрачених зусиль і знизити рівень досягнення цілей. Тому ефективний керівник намагається підтримувати розумний баланс влади, достатньої, щоб забезпечити досягнення цілей, що не викличе у підлеглих почуття незадоволеності й опору.[3]
В наш час в управлінні велику роль займають морально-психологічні чинники. Неетична поведінка керівника може спричинити ряд проблем у колективі та у взаємовідносинах керівника з підлеглими.
Моральність — важлива умова повноцінного розвитку керівника. Тому професійні якості особистості необхідно розглядати разом з її моральними нормами. Важливими рисами професіоналізму керівника є його здатність до виявів гуманізму, поваги, справедливості, визнання прав людини, усвідомлення того, що управлінська діяльність потенційно володіє морально-виховними можливостями. Тому особливу увагу необхідно приділяти саме цим чинникам в ділових стосунках.
Список використаної літератури:
1. Федулова Л. І. Менеджмент організацій. Підручник. – Київ: Либідь, 2004, 448 с.
2. Дикань Н.В. Менеджмент. навч. посіб. / Н. В. Дикань, І. І. Борисенко. – К. : Знання, 2008. – 389 с.
3. Скібіцька Л.І .Лідерство та стиль роботи менеджера. навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. І. Скібіцька. – К. : Центр учбової літератури, 2009 - 192 с.
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter