|
|
|
МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ БАНКУ
| |
| 06.12.2011 17:31 |
|
Автор: Нечипоренко Оксана Миколаївна, студентка Київського національного торговельно-економічного університету
|
|
[Секція 5. Банківська справа. Фінанси, грошовий обіг та кредит;] |
Незалежно від якості управління банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемою неповернення кредитів. Характерною особливістю функціонування банківської системи України в кризовий та посткризовий період є значне зростання обсягів проблемних кредитів, якімаютьнегативний вплив на фінансову стійкість банків та рівень довіри до них населення.
Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, суттєво знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дають підставу банку мати сумнів щодо повернення позики [3, с.191].Як наслідок постає питання у встановленні допустимого рівня цих кредитів відносно загальної суми наданих банком кредитів та утримання його на даній позиції за допомогою різноманітних методів управління проблемними кредитами банку.
Існує декілька класифікацій методів управління проблемними кредитами банку, проте частіше за все їх поділяють на внутрішні та зовнішні. Внутрішні методи управління передбачають раннє реагування ризик-менеджерів банків на погіршення обслуговування позичальниками кредитів і включають реабілітацію кредитної заборгованості та відновлення можливості позичальників генерувати грошові потоки для обслуговування кредитів [1].
Недоліками внутрішньобанківських методів управління проблемними кредитами є втрата ліквідності, відволікання істотних фінансових ресурсів від основної діяльності, утримання на балансі банку значних резервів відносно прогнозованих фінансових втрат за кредитами [4, с.48].
До переваг внутрішньобанківських методів управління проблемними кредитами належать: висока маневреність застосування, індивідуальний підхід до кожного окремого кредиту, унікальність та новаторство методик управління.
Одним із найефективніших внутрішньобанківських методів роботи з проблемними активами є реструктуризація кредитної заборгованості.
Як свідчить практика, потреба в реструктуризації кредитної заборгованості, передусім пов’язана із фінансовими труднощами позичальників. Це потребує внесення змін до договірних умов, викликаних неможливістю позичальника виконувати умови кредитного договору щодо погашення відсотків (комісій) за кредитом та щодо основного боргу [2].
Існують наступні способи реструктуризації проблемних кредитів:
• пролонгація кредиту, що передбачає продовження строку кредитування;
• надання банком «кредитних канікул», що дає змогу позичальнику упродовж певного часу (в основному, 6-9 місяців) погашати тільки відсотки за кредитом, проте, в підсумку клієнт повинен сплати всю заборгованість з урахуванням всіх витрат за кредитом;
• зміна схеми погашення кредиту з класичної на ануїтетну або навпаки (класична схема передбачає щомісячне зменшення суми платежів за кредитом, за ануїтетною схемою кредит погашається рівними частинами);
• переведення валютного кредиту в гривневий, так звана конверсія. Метод є актуальним для позичальників валютних кредитів, які не мають джерел валютної виручки з метою убезпечення від ризиків, пов’язаних із коливаннями курсу валюти;
• одночасно із «кредитними канікулами» банк може додатково на певний строк знижувати відсоткову ставку за кредитом.
Основним принципом реструктуризації є умова, що грошовий потік, який генерується поточним бізнесом позичальника, після проведення реструктуризації повинен перевищувати грошовий потік від ліквідації [2].
У разі неефективності застосування внутрішніх методів управління проблемними активами менеджмент банку може прийняти рішення про доцільність застосування зовнішніх щодо банку дій для поліпшення структури його балансу та відновлення ліквідності. Це актуалізує практику застосування зовнішніх методів управління проблемними активами, серед яких виділяють:
• передачу проблемних активів в управління третій особі (колектору) без оптимізації балансу банку;
• передачу/продаж проблемних активів пов’язаній фінансовій компанії на засадах оптимізації балансу(SPV onshore/offshore);
• продаж проблемних активів непов’язаній фінансовій компанії наумовах факторингу;
• здійснення сек’юритизації активів.
Доцільність запровадження у практику діяльності банків цих методів визначається наступними критеріями: особливістю бухгалтерськогота податкового обліку, вимогами щодо достатності регулятивного капіталу, підвищенням ефективності управління, зменшенням рівня ризиковості банку та забезпеченням прибутковості кредитного портфеля [4, с.49].
Отже, вибір та використання методів управління проблемними кредитами є нагальним питанням для українських банків, адже загальна прибутковість та стабільність кожного окремого банку зокрема залежить від кінцевої ефективності їх застосування.
Список використаної літератури:
1. Марчук В. П. Шляхи поліпшення управління проблемними активами банківської системи України. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=685.
2. Осадчий І. Шляхи вдосконалення роботи з проблемними активами банків України. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VUABS/ 2011_1/30_03_03.pdf.
3. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. – 2-ге вид. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.
4. Слобода Л., Дунас Н. Напрями вдосконалення роботи банків України з проблемними активами в посткризовий період// Вісник НБУ.-2011.-№4.- С.46-51.
Е-Мail : o_nechiporenko@ukr.net
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter